знайди книгу для душі...
Цинтра – устя Яруги, надто стратегічний пукт, щоб ми могли дозволити собі втратити контроль над ним.
Це мусить бути вільний край – запротестував Візімір. – Вільний, незалежний і сильний. Край, який буде залізною брамою, оплотом Півночі, а не смугою спаленої землі, на якій нільфгаардська кіннота буде мати можливість розганятись!
Чи таку Цинтру можливо відбудувати? Без Каланте?
Не хвилюйся, Фольтесте – надула вуста Меве. – Я вже казала, цинтрійці ніколи не визнають протекторату, ані чужої крові на троні. Якщо спробуєш нав’язати їм себе як синьйора, то ситуація обернеться. Віссегард знову буде організовувати відділи до боротьби, однак цього разу під крилом Емгира. І одного дня ті частини рущать на нас, як авангард нільфгаардського штурму. Як вістря сулиці35 , як ти недавно образно висловився.
Фольтест знає про це – пирхнув Візімір. – Тому так посилено шукає Левенятко, онучку Каланте. Не розумієте? Кров не вода, корона через шлюб. Достатньо знайти дівчину і змусити до шлюбу.
Звар’ювали? – захлинувся король Темерії. – Левенятко мертве! Я зовсім не розшукую тієї дівчинки, але якщо б… Мені навіть у голову не прийшла думка, щоб я змушував її до чогось…
Не повинен змушувати – обірвала Меве, тонко усміхаючись. - Ти все ще є кавалком пристойного мужчини, родичу. А у Левенятка нуртує кров Каланте. Дуже гарна кров. Я знала Калі, коли була молодою. Коли бачила хлопа, то так перебирала ногами, що якби покласти хмизу, загорілась би живим вогнем. Її донька, Паветта, мати Левенятка, була один в один. То й Левенятко певно не впало далеко від яблуні. Трохи залицянь, Фольтесте, і дівчина довго не опиратиметься. На це сподіваєшся, визнай?
Певно, що на це сподівається – зареготав Демавенд. - Але ж спритний планчик скомбінував собі наш король! Вдеремося на лівий берег, але перше, дивіться, наш Фольтест знаходить і здобуває дівоче серденько, буде мати молоденьку дружину, яка посадить на трон Цинтри, а тамтешній люд буде плакати з радості і наробить у гачі від щастя. Зрештою, вони будуть мати своєю королевою кров від крові і кістка від кістки Каланте. Будуть мати королеву… тільки вже разом з королем. Королем Фольтестом.
Але ж і глупства ви плетете! – верескнув Фольтест, по черзі червоніючи і бліднучи. – Що вам у голови стрілило? В тому, що ви вигадали, немає дрібки глузду!
У цьому є багато сенсу – сухо сказвав Візімір. – Бо я знаю, що то дитя хтось дуже сильно розшукує. Хто, Фольтесте?
Це очевидно! Віссегерд і цинтрійці!
Ні, це не вони. Чи, принаймні, не тільки. Хтось ще. Хтось, хто позначає дорогу трупами. Хтось, хто не зупиняється перед шантажем, підкупом і тортурами… Якщо вже про це йдеться, то чи пан, що називається Ріенсом, є на службі в когось з вас? Ха, по мінах бачу, що або ні, або не зізнаєтесь, що на одне виходить. Повторюю: онуку Каланте шукають у спосіб, який дивує. Хто її шукає, питаю?
До чорта! - Фольтест гупнув кулаком у стіл. – Це не я! Мені і в голову не спадало, женитись з якоюсь дитиною для якогось там трону! Зрештою, я…
Зрештою, ти вже чотири роки таємно живеш з баронесою Ла Валетте – знову усміхнулась Меве. – Любитесь як два голубки, чекаєте , щоб старий барон нарешті витягнув копита. Що так дивишся? Всім про це відомо. За що, думаєш, платимо шпигунам? Але заради трону Цинтри, родичу, не один король був би готовий пожертвувати особистим щастям…
Зачекайте – Хенсельт з хрускотом почухав бороду. – Жоден король, кажете. То дайте на мить спокій Фольтестові. Є інші. Свого часу Каланте хотіла видати онуку за сина Ервілла з Вердену. Ервіллові теж може пахнути Цинтра. І не тільки йому…
Гмм… - зазначив Візімір. – Це правда. Ервілл має трьох синів… А що скажуть про це інші, що теж мають нащадків чоловічої статі? Га? Меве? Чи ти часом не замилюєш нам очі?
Мене можете виключити – королева Лірії ще тонше усміхнулась. – Світом, щоправда, нипають два моїх дитятка... Плоди розкішного безпам’яцтва… Якщо тільки їх до цієї пори не повісили. Сумнівно, щоб раптом комусь з них захотілось королювати. Не мають до того ані здібностей, ані бажання. Обидва були дурнішими навіть за їх батька, нехай земля йому пухом буде. Хто знав мого небіжчика-чоловіка, той знає, про що я кажу.
Факт – підтакнув король Реданії. – Я його знав. Сини дійсно дурніші за нього? Холера ясна, я думав, що дурніших бути не може… Вибач, Мево…
Дрібниці, Візіміре.
Хто ще має синів?
Ти, Хенсельте.
Мій син жонатий!
А від цього є отрута. Для трону Цинтри, як хтось тут мудро сказав, не один би пожертвував особистим щастям. Виплатилось би!
Я обурений такими інсцинуаціями! І відчепіться! Інші теж мають синів!
Тіна 04.08.2022
Таке враження, що текст друкували або
п'яні, або з великого бодуна.
Поціновувач цікавих книг 03.05.2020
Дуже багато орфографічних помилок в творі.
  25.07.2014
Немножко скучно