Слава ЗСУ!

Жовтець поправив волосся, випростався з величезного різьбленого фотелю. Дві дівчини, що сиділи на його колінах, поспішно зірвались, затулили принади, натягли розпатлані сорочки. Дівоча сором’язливість, подумав поет, непогана назва для балади. Встав, зодягнувся і одягнув дублет, дивлячись на шляхтича, що стояв у дверях.

 Дійсно, - сказав, - всі мене знають, хоча рідко обирають підходящий до ситуації час. На ваше щастя ще не вирішив, яку з цих красунь хочу. А при твої цінах, Лантіері, не можу собі дозволити двох.

Мама Лантіері усміхнулась розуміюче, плеснула в долоні. Обидві дівчини – білошкіра, веснянкувата острів’янка і темноволоса навівельфиня поспішно полишили кімнату.

Стоячий на порозі чоловік зняв плащ, повернувся до Мамуні разом з невеликим, але набитим мішечком.

- Вибачте, майстре, - промовив, проходячи і сідаючи за стіл. – Знаю, що невчасно вас непокою. Але так раптово зникли з-під дубу… Не наздогнав вас на гостинцю, як замишляв, не одразу натрапив на ваш слід у містечку. Повірте, не заберу у вас багато часу.

- Завжди так кажуть, і завжди то дурня – перебив бард. – Залиш нас самих, Лантіері, допильнуй, щоб нам не перешкоджали. Слухаю вас, пане.

Чоловік вивчав його поглядом. Мав темне, видовжене обличчя, водянисті, ніби заплакані очі, гострий ніч і некрасиві, важкі губи.

- Не зволікайте, говоріть – сказав, зачекавши, поки за Мамунею замкнуться двері. – Цікавлять мене ваші балади, майстре. Зокрема, певні особи, про яких співаєте. Проймають мене справжні долі героїв ваших балад. Зрештою, якщо я не помиляюсь, це правдиві долі згаданих осіб були натхненням прекрасних творів, які вислухав під дубом? Думаю про… Про малу Циріллу з Цинтри. Про онуку королеви Каланте.

Жовтець подивися в стелю, побарабанив пальцями по столу.

Шановний пане, - сказав сухо. – Дивні речі вас цікавлять. Про дивні речі питаєте. Хоч мені бачиться, що ви не той, за кого себе видаєте.

А ким ви мене вважаєте, якщо можна знати?

Не знаю, чи можете. Буде залежати від того, чи перекажете мені привітання від наших спільних знайомих. Це ви повинні сказати одразу, а якось забули.

Я не забув, - чоловік сягнув за пазуху оксамитового кафтану кольору сепії, видобув ще один мішечок, дещо більший, аніж той, який вручив сутенерці, однак так само набитий, і брязькітливий при зіткненні зі стільницею. – Ми просто не маємо спільних знайомств, Жовтцю. Але хіба гаманець не спроможний залагодити цей недолік?

Що ж то замірялись купити за таку худу калитку? – надув губи трубадур. – Цілий бордель Мамуні Лантіері і прилеглі землі?

Припустімо, що я збираюся підтримати мистецтво. І митця. Для того, щоб мати можливість поговорити про його творчість.

Аж так любите мистецтво, мій пане? Аж так вам спішно розмовляти з артистом, що намагаєтесь запхати мені гроші ще до розмови, порушуючи таким чином засади ґречності?

На початку розмови, - незнайомець трохи примружив темні очі – моє інкогніто вам не заважало.

Але зараз почало заважати.

Не соромлюсь свого імені, - сказав чоловік зі слабкою усмішкою на важких губах. – Звуть мене Ріенс. Не знаєте мене, майстре Жовтцю, і не дивно. Ви є надто відомі і знамениті для того, щоб знати всіх ваших шанувальників. А кожному шанувальнику вашого таланту здається, що знає вас, знає вас так добре, що особисте знайомство є якнайдоречнішим. Це мене теж цілком стосується. Якщо я помиляюсь, ласкаво вибачте

Ласкаво вибачаю.

Можу тоді розраховувати, що захочете відповісти на кілька запитань…

Ні, не можете – перервав поет, задерши носа. – Якщо ви можете ласкаво вибачити, але я не хочу дискутувати про тематику моїх творів, про натхнення, про персонажів, як фактичних, так й інших. Тому що це позбавляє поезію шарму і призводить до тривіальності.

Справді?

Цілком впевнений. Зважаючи, що якби я після відспівування балади про веселу мельничиху, оголосив, би що таки справді ходив до Звірки, дружини мельника Піскоржа, і завершив це, оголосивши, що Звірку можна вільно мати по четвергам, бо по четвергам мельник їздить на ярмарок, то теж би не була б поезія. То було б або плітки, або непристойний наклеп.

- Розумію, розумію – швидко відповів Ріенс. – Це справді поганий приклад. Та мене не цікавлять нічиї гріхи, ані грішки. Нікого не образите, відповідаючи на мої питання. Мені тільки потрібна одна мала інформація: що насправді сталось з Циріллою, князівною Цинтри?

Безліч осіб стверджувало, що Цирілла загинула під час здобуття міста, що навіть свідки тієї події були. З вашої балади виходить, що дитя вижило. Насправді, мене цікавить, чи то ваша вигадка, чи теж справжній факт? Правда чи брехня?