Слава ЗСУ!

- Тоненькі пташині кісточки. Усе, що лишилося від мадам Таро з наполеонівський часів...

- І ніякої механіки? А може, розріжемо й подивимось?

- Ще встигнемо, Томе. - Коли?

- Ну, через рік, через два... коли мені буде чотирнадцять або й п\'ятнадцять, отоді й подивимось. А поки з мене досить і того, що вона тут. Я завтра ж візьмуся до діла, щоб зняти з неї чари й визволити її назавжди. І колись ти почуєш, що в нашому місті з\'явилася прекрасна молода італійка в літній сукні і всі, хто був на станції, бачили, як вона купила квитка кудись на схід, а потім сіла в поїзд та й поїхала, і всі казатимуть, що зроду не бачили такої красуні, ціле місто тільки про неї й говоритиме, і ніхто не знатиме, звідки вона взялася й куди поїхала... Отоді ти зрозумієш, що то я зняв чари й визволив її. І тоді ж таки, як я тобі й сказав, років через два, того самого вечора, як поїде її поїзд, ми з тобою зможемо розітнути віск. А що її там уже не буде, то ми знайдемо всередині тільки якісь гвинтики, коліщатка й усяке таке. Ось воно як.

Дуглас підняв чаклунчину руку й почав водити нею над коловоротом життя, над примхами кощавої смерті, над строками й вироками, над долями й химерами, і воскова рука легенько перебігала по картах, ледь чутно черкаючи по них пересохлими нігтями. Зрушене якоюсь прихованою силою рівноваги, обличчя чаклунки нахилилося до хлопців, і застиглі очі яскраво зблиснули в різкому світлі голої лампочки.

- Провістити тобі долю, Томе?

- Авжеж.

Із широкого чаклунчиного рукава випала карта.

- Бачиш, Томе? В неї була схована карта, і вона віддала її нам! -Дуглас повернув карту до світла.- [502] Чиста... Я покладу її на ніч у коробку з хімікатами. Завтра відкриємо коробку, і там буде щось написано.

- А що?

Дуглас заплющив очі, щоб краще побачити слова.

- Там буде написано: Ваша покірна слуга й щирий друг мадам Флорістан Маріані Таро, хіромантка, зцілителька душ і провісниця долі, красно дякує вам.

Том засміявся й труснув брата за плече.

- Ну-ну, Дуг, а ще що?

- Стривай, зараз скажу... А ще там буде написано ось що: Гей-егей, круть-верть!.. Чи не краще танцювати, ніж в землі сирій лежати... І крутитись, і вертітись, і співати Гей-егей! А далі: Томе й Дугласе Сполдінги, усе, чого ви забажаєте в житті, збудеться. І ще буде сказано, що ми з тобою, Томе, житимемо вічно... ти чуєш, вічно!

- І все те на одній оцій карті?

- Усе як є, Томе.

У ясному світлі електричної лампочки всі троє - два хлопчаки і стара чаклунка - нахилили голови й усе дивились та дивились на ще чисту, але таку багатонадійну карту, і їхні блискучі очі прозирали кожне з тих незбагненно прихованих слів, що невдовзі мали випливти із туманного небуття.

- Гей-егей! - мовив Том як міг тихіше.

І Дуглас, так само пошепки, переможно підхопив:

- Гей-егей!..

●

Під гарячою полудневою зеленню дерев тихий голос монотонно тягнув: