Слава ЗСУ!

Тим часом Том, аби лиш не бачити Дугласового спаленілого обличчя, вийшов з дому й поволі побрів краєм тротуару, коли це поряд зупинився фургон.

- Добридень, містере Джонас.

- Здоров, Томе.

Вони були на вудиці самі, тільки вони двоє і повен фургон чудових речей, на які б дивитись та дивитись, але жоден і не глянув на ниx. Містер Джонас не квапився почати розмову. Запалив люльку, попахкав димом, похитав головою, так наче знав, що сталася якась біда, і аж тоді спитав:

- Що, Томе?

- 3 братом погано,- відповів Том.- 3 Дугласом...

Містер Джонас звів очі на будинок, звідки щойно вийшов Том.

- Він захворів,- провадив хлопець.- Він помирає.

- Та ну, не може цього бути,- сказав містер Джонас і похмуро поглянув навколо на такий сталий, такий рунтовний світ, де цього тихого дня просто не було місця нічому схожому на смерть.

- Він помирає,- повторив Том.- І лікар не знає, що з ним таке. Каже, спека винна, тільки спека. Може таке бути, містере Джонас? Хіба може спека вбити людину, та ще й у темній кімнаті?

- Ну...- почав був містер Джонас і враз замовк. Бо Том уже плакав.

- Я завжди думав, що ненавиджу його, завжди так думав... Ми ж майже весь час б\'ємося... мабуть, я таки й ненавидів його... іноді... але тепер... тепер... Ой, містере Джонас, якби ж то...

- Що якби ж то, хлопче?

- Якби ж то у вашому фургоні знайшлося щось таке, що допомогло б... Таке, щоб я взяв, одніс йому і він одужав.

І Том знову заплакав.

Містер Джонас дістав свою червону носову хустинку й поДав йому. Том утер носа й очі.

- Ще й літо цього року таке погане,- мовив він.- То те на Дуга звалиться, то те.

- Ану, розкажи,- попросив лахмітник.

- Ну,- почав Том, шморгаючи носом, бо ще не зовсім здолав сльози,- по-перше, він загубив свою найкращу [512] скляну кульку, ну просто чудову... А на додачу хтось поцупив його ловецьку бейсбольну рукавичку, дуже дорогу, за долар дев\'яносто п\'ять. Потім він нагрівся на обміні: віддав Чарлі Вудмену свою колекцію камінців і черепашок за глиняного Тарзана - такого, як ото дають у крамниці, коли принесеш скількись там кришок від макаронних коробок. Та другого ж дня упустив того Тарзана на тротуар, і він розбився.

- Який жаль,- сказав лахмітник і ніби навіч побачив Тарзанові уламки на цементі тротуару.

- І ще - на день народження він дуже хотів книжку про магів і про фокуси, а йому подарували штани та сорочку. Самого цього досить, щоб зіпсувати все літо.

- Батьки часом забувають, що таке дитинство,- зауважив містер Джонас.

- А гіісля того,- провадив Том, стишивши голос,- з горя Дуг забув надворі справжнісінькі ручні кайдани з лондонського Тауера* і за ніч вони взялись іржею. Та найприкріше йому те, що я підріс на дюйм і майже зрівнявся з ним.

* Тауер - старовинна фортеця в Лондоні, де колись ув\'язнювали державних злочинців. 

- Оце і все? - спокійно запитав лахмітник.