Слава ЗСУ!

Після вечері місіс Бентлі, не знати чому, бездумно й відчужено спостерігала, як її власні руки, мов пара примарних рукавичок під час спіритичного сеансу, збирають у напахчену хусточку різні предмети. Потім вона вийшла на веранду й нерухомо стояла там з півгодини.

Аж раптом повз будинок, наче сполохані птахи, пурхнули ті троє, але місіс Бентлі гукнула їх, і вони спинилися на льоту. [385]

- Що, місіс Бентлі?

- Ідіть-но сюди, на веранду! - звеліла вона. Дівчатка піднялися східцями, за ними плентав Том.

- Що, місіс Бентлі?

Вони аж надто натискали на оте місіс, так наче то було справжнє ім\'я старої, і воно звучало, як басова струна.

- Я хочу показати вам деякі цікаві дрібнички.

Місіс Бентлі розгорнула напахчену хусточку і спершу зазирнула туди сама, ніби сподівалася побачити щось несподіване й для себе. Потім узяла невеличкий заокруглений гребінець, оздоблений по краєчку блискучими камінчиками.

- Я носила його в косах, коли мені було дев\'ять років,- сказала вона.

Джейн повертіла гребінця в руках і промовила:

- Гарненька штучка!

- Ану, покажи! - вигукнула Еліс.

- А оце маленький персник, який я носила у вісім років,- провадила місіс Бентлі.- Тепер він уже не налазить мені на палець. Коли подивитися проти світла, там видно похилену Пізанську вежу, що ніби ось-ось упаде.

- Ой, дайте глянути!

Дівчатка передавали персник одна одній, аж поки він опинився на пальці в Джейн.

- Та він же якраз на мене! - вигукнула вона.

- А гребінець підходить мені! - вихопилося в Еліс. Місіс Бентлі дістала з хусточки кілька гладеньких камінців.

- А оцими камінцями я колись гралася.

Вона підкинула камінці, і вони впали на підлогу таким собі сузір\'ям.

- І ще ось! - Вона переможно відкрила свою козирну карту - фотографію, на якій її було знято в сім років, у жовтому, розширеному внизу, мов крила метелика, платтячку, з пишними золотистими кучерями, ясними блакитними очима й пухкими ангельськими губенятами-.

- Що це за дівчинка? - спитала Джейн.

- Це я!

Дівчатка прикипіли очима до фотографії.

- Та вона ж зовсім на вас не схожа,- відрубала Джейн.- Таку картку може дістати хто захоче. [386]

Вони звели очі й довго роздивлялись обличчя місіс Бентлі.

- А ще якісь фотографії у вас є? - запитала Еліс.- Де вам більше років? Ну, на одній там п\'ятнадцять, на другій двадцять, потім сорок, п\'ятдесят - є такі?

Дівчатка в\'їдливо зихихотіли.

- Я зовсім не повинна нічого вам показувати,- відповіла місіс Бентлі.

- А ми не повинні вам вірити,- сказала Джейн.

- Але ж ця фотокартка доводить, що колись я була дівчинкою!

- То якась інша дівчинка, як-от ми. Ви цю картку взяли у когось.

- І одружена я була!

- А де ж містер Бентлі?