Слава ЗСУ!

- Він наче мертвий,- прошепотів Дуглас.

- Ні, то він обмірковує, куди б йому ще помандрувати,- тихо, але гордо пояснив Чарлі.- Полковнику!

Один з темних предметів поворухнувся - то й був полковник. Він покліпав очима, видивляючись до дверей, і на його обличчі розпливалася широчезна беззуба усмішка.

- Чарлі!

- Полковнику, а це Дуглас і Джон, вони теж прийшли, щоб...

- Заходьте, хлопці. Сідайте, сідайте. Хлопці ніяково вмостилися на підлозі.

- А чому нема...- почав був Дуглас.

Чарлі миттю штурхонув його ліктем під ребра.

- Нема чого? - запитав полковник Фрійлі. [393]

- Він має на думці, що нема сенсу говорити нам самим.- Чарлі нишком зробив промовисту гримасу Дугласові, тоді всміхнувся до старого.- Нам же нічого сказати. Розкажіть щось ви, полковнику.

- Стережися, Чарлі. Старі люди тільки й чекають нагоди побазікати. їх лише попрохай - то як почнуть торохтіти, чисто мов старий іржавий ліфт, що зрушив з місця та й поповз нагору.

- Чін Лінсу,- наче ненароком кинув Чарлі.

- Що? - спитав полковник.

- Бостон,- підказав Чарлі.- Тисяча дев\'ятсот десятий рік.

- Бостон, тисяча дев\'ятсот десятий...- Полковник нахмурив брови.- А, Чін Лінсу, ну звісно!

- Саме так, полковнику.

- Дайте подумати, зараз...-- Голос полковника став невиразний, мовби полинув ген над водами тихого озера.- Зараз пригадаю...

Хлопці чекали.

Полковник Фрійлі заплющив очі.

- Перше жовтня дев\'ятсот десятого року, гарний і тихий прохолодний вечір, театр вар\'єте в Бостоні... Атож, оце воно. Повно людей, усі чекають. Оркестр, сурми, завіса! Чін Лінсу, великий східний маг і чародій! Онде він на сцені. А ось і я, посередині першого ряду. Трюк з кулею! - оголошує він.- Запрошую охочих! Чоловік поруч зі мною піднімається на сцену. Огляньте рушницю! - каже Чін.- Позначте кулю!.. А тепер стріляйте з цієї рушниці позначеною кулею, поціляючи мені в обличчя, а я,- каже,- стоятиму на тому кінці сцени й зловлю кулю зубами!

Полковник Фрійлі важко звів дух і замовк.

Дуглас прикипів до нього очима, вражений і зачудований. Джон і Чарлі теж забули про все на світі.

Аж ось старий заговорив знову, сидячи нерухомо, мов скам\'янілий, і тільки губи його ворушилися.

- Готуйсь, цілься, плі! - гукає Чін Лінсу. Бабах!- гримить постріл. Бабах! Чін Лінсу зойкає, заточується і падає, обличчя його залляте кров\'ю. У залі валт. Усі схоплюються з місць. Щось там негаразд із рушницею. Він мертвий,- каже хтось. І справді, він мертвий. Жах, просто жах... ніколи цього не забуду... Обличчя його, мов кривава маска, завіса падає, жінки плачуть... [394] Тисяча дев\'ятсот десятий рік... Бостон... Театр вар\'єте... Бідолаха... бідолаха... Полковник Фрійлі поволі розплющив очі.

- Ох ти ж! - озвався Чарлі.- Чудова історія, полковнику. А тепер, може, про Індіанця Білла?

- Про Індіанця Білла?

- Про те, як ви були з ним у прерії, давно-давно, у тисяча вісімсот сімдесят п\'ятому році.