Слава ЗСУ!

- Там такий переполох... Хтось знайшов у яру Елізабет Ремселл.

- Мертву? Вона... мертва?

Лавінія кивнула головою. Гелен судомно хапнула ротом повітря й схопилася рукою за горло.

- Хто її знайшов?

Лавінія міцно стискала Франсінин зап\'ясток. [465]

- Ми не знаємо.

Три подруги стояли в сутіні літнього вечора й дивились одна на одну.

- Мені захотілося піти в дім і позамикати всі двері,- перша порушила мовчанку Гелен.

Та зрештою вона тільки пішла надягти светр, бо хоч надворі було ще тепло, її теж раптом пройняв зимовий холод.

Поки вона ходила, Франсіна гарячково прошепотіла до Лавінії:

- Чому ти не сказала їй?

- Навіщо її засмучувати? - відказала Лавінія.- Дізнається завтра. Ще встигне.

Три подруги пішли вулицею під чорними деревами, повз будинки, де враз позачинялися всі двері. Як швидко поширилася новина - від яру, від будинку до будинку, від анку до анку, від телефону до телефону! Ідучи, вони відчували на собі погляди з-за спущених завіс, чули, як клацають засуви на дверях. Як дивно: був собі вечір, пахло ваніллю й маззю проти москітів, скрізь їли морозиво, дітлахи гралися надворі, гасали з паличками солодкого льоду в руках,- аж раптом усіх їх наче вітром змело й занесло між дерев\'яні стіни, за позавішанї вікна, і тільки покинуті льодяники плавали в калюжках розталого лимонного й суничного сиропу. Таки дивно: люди позабивалися в задушні кімнати і там, за бронзовими шишками й кільцями на дверях, упрівали в тисняві. На безлюдних лужках валялися бейсбольні м\'ячі та битки. На розжареному й розпареному за день тротуарі біліли недомальовані крейдою класи. Здавалося, хвилину тому хтось оголосив, що зненацька вдарить лютий мороз.

- Ми просто розум стеряли, що ходимо поза домом такого вечора,- мовила Гелен.

- Одразу трьох Нелюд не вб\'є,- заперечила Лавінія.- Гуртом ходити безпечно. До того ж іще не час. Він знов виходить на полювання не раніш як через місяць.

Раптом на їхні перелякані обличчя впала якась тінь. За деревом бовваніла темна постать. І так, наче хтось угатив кулаком по клавішах органа, всі три разом вереснули на різні голоси.

- А-а, попалися! - гарикнув грубий голос. І до них метнувся якийсь чоловік. Вискочив на світло й зареготав. [466]

А тоді прихилився спиною до дерева, тицьнув пальцем на подруг і зареготав ще дужче.- Гей! Ось він я, Нелюд! То був Френк Діллон.

- Френк Діллон!

- Френк!

- Френк!

- Ну, Френку,- сказала Лавінія,- якщо ви ще колись утнете таку дурницю, хай вас усього подірявлять кулями!

- Таке вигадали! - І Франсіна істерично заридала. Френк Діллон перестав усміхатись.

- Та ви мені пробачте...

- Ідіть геть! - сказала Лавінія.- Ви що, не чули про Елізабет Ремселл? її знайшли в яру мертву. А ви шастаєте тюночі й лякаєте жінок! Мовчіть, і слухати вас більше не хочемо!

- Стривайте, та я ж...