Слава ЗСУ!

Дівчата подалися своєю дорогою. Він рушив був за ними.

- Ні, залишайтеся тут, містере Нелюд, і лякайте самого себе. Підіть погляньте на обличчя Елізабет Ремселл, побачите, який то сміх. На добраніч!

І Лавінія, підхопивши під руки подруг, пішла далі вулицею під деревами й зорями. Франсіна все ще притискала до обличчя хусточку.

- Та ну, Франсіно, він же просто пожартував,- сказала Гелен і обернулася до Лавінії.- Чому вона так плаче?

- Потім розкажемо, коли дійдемо до центру. Хай там що, а ми однаково ідем у кіно! І годі про це. Ану, наготуйте гроші, ми вже майже прийшли!

В аптеці-закусочній, мов у великому резервуарі, застоялося тепле повітря, і великі дерев\'яні лопаті вентиляторів гнали на забруковану цеглою вулицю хвилі різних запахів - то арніки, то тоніку, то содової води.

- Мені на п\'ять центів зелених м\'ятних карамельок,- сказала Лавінія аптекареві.

Обличчя його було бліде й застигле, як і в усіх, кого вони бачили того вечора на малолюдних вулицях.

- Пожуємо в кіно,- додала вона, тимчасом як аптекар срібним совочком насипав у паперовий мішечок на вагах зелені карамельки. [467]

- Ви всі сьогодні дуже гарненькі, дівчата. А ви, міе Лавініє, коли заходили вдень випити шоколадного коктейлю, то така вже були неприступна краля, що тут один навіть став розпитувати про вас.

- Он як?

- Сидів отут, біля прилавка, а коли ви пішли, провів вас очима й питає: Хто це така? А я йому: Та це ж Лавінія Неббс, найперша красуня в місті. Справді красуня,- каже він.- А де вона живе?.. - І тут аптекар знітився й замовк.

- Та ви що! - вигукнула Франсіна.- Невже ви сказали йому адресу? Не може бути!

- Та я ж нічого такого не подумав. На Парк-стріт,- кажу,- знаєте, біля яру. Отак просто вихопилось у розмові. А тепер, уже ввечері, як почув, що знайшли тіло, то враз схаменувся: ой, боже, що ж я наробив!- І він подав Лавінії мішечок з карамельками куди повніший, ніж належало.

- Який же ви дурень! - крикнула Франсіна, і на очі їй знову набігли сльози.

- Ви вже пробачте. Та, може, й нема чого боятися. Усі троє дивилися на Лавінію, дивилися, не відводячи

очей. А вона стояла й нічого не відчувала. Хіба що легенько задряпало в горлі. Тоді машинально простягла аптекареві гроші.

- Ні, грошей я з вас не візьму,- сказав той і, відвернувшись, став перебирати якісь папірці.

- Ну, а я зроблю ось що! - Гелен рішуче ступила до дверей.- Зараз гукну таксі, хай розвезе нас усіх по домівках. Я не маю бажання розшукувати твій труп, Лавініє. Від того типа добра не жди. Недарма ж він розпитував про тебе. Чи ти хочеш, щоб наступного разу в яру знайшли тебе?

- То був просто собі чоловік,- відказала Лавінія і, вже стоячи на анку, повільно обвела поглядом вулицю та навколишні будинки.

- Он і Френк Діллон просто чоловік, та, може, він і є Нелюд.

Тут вони помітили, що Франсіна з ними не вийшла, і, обернувшись, побачили її в дверях.