Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Лісовичок

Не так давно, жив в одному ялинковому лісі – дідусь Лісовичок. Тим, хто вперше бачив дідуся могло здатись, що він був старший цілого століття, але він сам не знав скільки йому точно років, бо ніколи і не рахував їх, а коли його хтось і запитували про вік, завжди казав, що знає лиш те, що народився в дуже люту зиму, коли снігу намело аж до самих стріх у хаток, які через снігопад можна було розгледіти лише через дим, що тоненькою цівкою повз догори з димарів домашньої печі, а запитатись давно вже було ні в кого.

Лісовичок був не дуже високого зросту, десь до півтора метра, але мав сильні руки та міцні мязи, не гірші аніж у молодого та здорового парубка, на обличчі серед купки зморшок ясно виділялись блакитні та добрі очі наповненні глибинною мудрістю та спокоєм. Він носив довгу білу бороду, що частенько заважала йому пересуватись лісом і постійно чіплялась то за виступаюче гілля кущів то за колючки терену, що густо ріс у його володіннях, через що він наберав повну жменю будяків та сміття на бороду, які потім було дуже важко з неї діставати, іноді приходилось вдаватись до болючої процедури і висмикувати цілі клубні збитих та спутаних волос. Аби хоч якось зарадити цьому неподобству, дідусь закидав бороду собі на плече або обмотував її навкруги шиї і так собі ходив, наче одягнений в шарфик з сивого ранішнього туману, що осідав на пустих галявинах лісу та поза ним. Може колись і хотів би він її хоч трохи підстригти, укоротити довжину, але рука власна ніколи б не піднялась на такий злочин, адже всі його знання та мудрість за багато років його життя накоплювались та зберігались саме в цій уже з часом ставшій - сивій бороді. Магія загадковості обплітала Лісовичка тільки но він з*являвся на якомусь із своїх пагорбів і оглядав місцину на предмет негараздів чи незванних гостів.

В лісі Лісовичок був господарем і дуже вправно в нім розпоряджався. Він доглядав, кожну травинку і тваринку. Косуль та кізочок водив до смачного і соковитого сінокосу, підказував білочкам де знайти горішки, для запасів на зимову пору, зайчикам показував дорогу до спілих ягідок та полишених городів з соковитою капустою, для найменших своїх очей та вух на висоті – пірнатих, дідусь самостійно готував запаси із різних сушених ягід та насіння і в люті морози, підгодовував голодних синичок, горобчиків, сорок та прилетівших з ними товаришів.

Добре сердце мав Лісовичок, попри існувавші міфи та легенди про його рід та славу, що ширилась звідусіль і кожен якщо не читав то чув від бабусів своїх, а ті від своїх як лісовики пакостили на сінокосах людям, як лякали худобу в лісі і як в трьох соснах люди губились і не могли вийти на потрібну стежку. Наш лісовичок був інший, так він не любив чужих у своїй господі, але не чіпав нікого, якщо той в свою чергу не пакостив лісу та його жителям.

Справедливий Лісовик був у всьому і до всіх, без виключень. Гнівався на того, хто не ділився їжею з голодним чи меншим, не допомагав другу чи побратиму, якщо міг, а особливо проводив виховні лекції – «шкідникам», як їх він називав – туди потрапляли всі ті, хто не беріг ліс, а навпаки – нівичив його, зневажав та псував. Дізнававшись про подібні витівки, дідусь навідувався в гості до «шкідника» і сурово його відчитував та попереджував, про наслідки такої поведінки, для нього, а саме - він міг залишити захисту та заступництва свого і бути непохитний у своєму рішенні поки той не доведе, що змінився на краще.

Попередня
-= 1 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!