Слава ЗСУ!

Почули мотив веселий звіряти – жителі лісові і почали кидати свої справи і хто звідки направлятись в бік мелодії, прямо до будиночку Лісовичка. Всі добре знали цей мотив і тому не боялися, адже не раз чули її раніше, коли дідусь звав всіх на весняний збір після затяжних зим, щоб привітати з прийдешнім теплом «старих» та навіть і нових жителів, котрі з*явились на світ в період зими.

Першими у віконце зазирнули пруткі білочки, їхній будиночок був ближче за інших, прямо по сусідству з дідусевим. Побачили Лісовичка свого у ліжку і одраз зрозуміли, що до чого. Вони прутко принялись до роботи - хатку хвостиками стали замітати, павутиння знімати, за ними прийшли річкові бобри, розвідавши у білочок ситуацію швидко відправились за дровами на галявину, де лежали поломані дерева від недавньої стихії, заодно і ліс прибируть і запаси дідусю поповнять.

Десь за годину, вже всі лісові звірята знали, що їхньому Дідусеві не здоровиться і він потребує їхньої допомоги. Кожен хто навідував хворого намагався бути корисним. Майже кожному дідусь колись допоміг, тому всі хотіли йому віддячити тим самим. Хто піч топив, хто вітамінний чай колотив, хто подушки збивав, хто вологе прибирання кімнати налагодив – всі гості намагались, щось корисне зробити або принести, аби Лісовичку скоріше стало краще.

Навіть ледь сварка не сталась між двома сороками, що не могли поділити між собою, хто перший полетить розносити новини про хворобу Дідуся - Лісовичка і про те, що йому кожну годину кращає, завдяки його маленьким друзям – помічникам.

Саме завдяки своїм помічникам їх теплоті, увазі, догляду – самопочуття у дідуся почало покращуватись дуже швидко, він навіть вже підвівся у ліжку і сидів спираючись на подушку. Дивився на картину, що перед ним розверталась і посміхався собі в бороду по доброму так з вдячністю. Біля теплої печі грались маленькі зайченята, які бігали один за одним, реготались, спотикались і падали, і знов бігли плутаючись між ногами у старших. Дійшло вже до того, що скромне та невеличке житло дідуся почало нагадувати «рукавичку» скільки в ній поміщалось різного звіру, а гул стояв наче в справжнісінькому вулику.

Аби не образити нікого, зіславшись на свій слабкий стан Лісовичок знову всім подякував і по тихенько почав відправляти їх по домівках до родин на смачні вечері, залишивши біля себе лише білочок, яких теж не думав затримувати на довго. Повечерявши відваром з різних цілющих трав, які сам колись і заготовлював - збирав, сушив та розкладав по мішечках, він відпустив додому і білочок.

Думав, дідусь заснути та відпочити трішки, аби вже завтра встати на ноги та піти по справам своїх не відкладних. Лежав, ворочався, а сон не йшов до нього і все, мабуть то через гілочку чортополоху у відварі, яка випадково потрапила до сухоцвітів, а дідусь через слабкість її не помітив. Тому лежав він зараз без сну, з перехрещеними руками на грудях і дивився на стелю - спостерігаючи, як жваво павучок плете тільки но вдень здмухану павутину.

Думаючи зараз про все на світі та особливо про сьогоднішній день і про те, як саме він минув, Лісовичок зрозумів, для себе одну важливі істину, яку раніше ніколи не помічав, а саме те, що він все таки не даремно кожного дня прокидався і раненько йшов до лісу, до своїх підопічних, допомагав їм, працюючи руками, головою та душею, оберігаючи однаково і тваринку, і рослинку.