Слава ЗСУ!

— Не залиша-а-а-а-а-а-а-а…

Вітер завив. Крила вітряка здригнулися. Потім рушили, з помітним зусиллям, долаючи опір. А потім уже крутилися плавно і без перешкод.

Останнього з Вершників, роззброєного, без шолома, Рікса і Тибальд загнали під ворота покинутого сараю. Вершник упав на коліна, благаючи пощади. Але цього дня пардону не давали. Тибальд ухопив Вершника за волосся, а Рікса коротким рухом всадила йому стилет під підборіддя, ввігнавши лезо аж по рукоять. Заколотий повалився в конвульсіях на ворота, відчинивши їх своєю вагою. Рікса, щось почувши, зазирнула всередину.

— Рейневан! — пронизливо крикнула вона. — Рейневан! Сюди! Швидко!

— О Господи! — Тибальд теж заглянув, відсахнувся. — О Господи…

Прибігли Шарлей і Самсон. Рейневан їх випередив. Увірвався всередину, відштовхнувши голіарда і мало не збивши з ніг Ріксу.

Усередині на соломі лежала…

— Ютта!

Він кинувся до неї, впав на коліна. Схопив за плечі.

Першим, що він відчув, був мокрий жар. Вона була така гаряча, що майже горіла вогнем. Очі були заплющені, її трясло, бив дрож.

— Ютто! Це я! Я тут! Ютто!

— Рейневан… — вона відкрила очі. — Рейневан?

Він обійняв її. І тоді відчув страшний, просто крижаний холод її рук. Глянув — і обмер. Шкіра долоні була блакитного ко льору, який ближче до пальців переходив в індиго, а на самих пальцях — у глибокі відтінки пурпуру.

Тремтячими пальцями він розгорнув її сорочку. І хоч як старався, проте не зумів стримати розпачливого зойку.

Темно-сині плечі, груди і живіт Ютти були густо вкриті пухирями і фурункулами. Майже на очах виростали нові. Деякі лускали, з них сочилася кров. Вона почала дрижати, спазматично тремтіти, він її накрив і обгорнув плащем. Ютта глянула на нього непритомним поглядом.

— Рейневане… Холодно…

Він накрив її другим плащем, який йому подав Самсон. Ютта міцно схопила його за руку. Хотіла щось сказати, мало не захлиснулася кров'ю. Він нахилив її голову, щоб вона могла спльовувати.

— Що з нею? — глухо запитав Шарлей. — На що вона нездужає? Звідки ця страшна синюшність?

Рейневан закусив губу, показав на шию дівчини, на шрами, паралельні надрізи, вже розпухлі та загноєні. Він встав, відвів Шарлея і Самсона вбік.

- Її поранили, — вичавив він із себе. — І заразили. Прищепивши…

— Що?

— Це… — голос застряг у нього в горлі. — Думаю, що… Що її заразили магічно викликаним гнилокрів'ям. Гнилокрів'я- це зараження і гниття крові… За Авіценною… Салернці називають це сепсисом. Синизна походить від внутрішніх крововиливів. Її кров просочується крізь жили й утворює згустки… Це розсіюється по всьому тілу… Виникають вогнища нагноєння… У неї вже є симптоми гангренозного запалення…

— Ліки?

— Від гнилокрів'я нема ліків… Ніхто не знає від цього ліків…

— Не говори так, до біса. Ти ж медик. Пробуй!

«Спершу лихоманка, — подумав він, уклякаючи, — я повинен зняти лихоманку… Потім необхідна якась сильна протиотрута… Щось таке, що зупинить зараження…»

Тремтячими пальцями він розстібнув пряжки торби, висипав її вміст, почав гарячково порпатися в ньому. З непереборним почуттям безсилля.

З дедалі сильнішим переконанням, що ніщо з того, що є в його розпорядженні, неспроможне вилікувати Ютту, допомогти їй або принаймні полегшити її муки. Що ні до чого всі його remedia contra malum, ні до чого diacodia та elektuaria, ні до чого sotira, antidota та panacea. Ні до чого artemisium, hypericum та serpillum, ні до чого Pestwurz, чортополох та всі інші препарати, які він носить у торбі.

«Амулети, — подумав він, — амулети Телесми. — їх залишилося небагато… Gemma rutila, що зупиняє кровотечу. Venim з ляпіс-лазурі, який допомагає від отруйних укусів… Aquila, орлиний камінь, котрий очищає кров… Але їх усі треба застосовувати негайно, а її поранили багато годин тому… Магічне гнилокрів'я розвивається блискавично… Може, все-таки якийсь амулет подіє… Боже, зроби так, щоб якийсь із них подіяв…»

Амулети не діяли. Були заслабкі. Вони не мали шансів у боротьбі проти того, чим заразили Ютту.

Заклинання. Він знав кілька. Нахилившись, вимовляв їх по черзі, долаючи дедалі сильнішу сухість у роті. Виконував магічні жести та знаки, насилу опановуючи дрож у руках.

Заклинання не діяли. Рейневан підняв очі і руки.

— Magna Mater… — пробурмотів він. — Мати богів… Ти, єдина, що обороняєш нас і захищаєш… Мати Сонця, тіло якої біліше від молока зірок! Elementorum omnium domina[166], Пані Творення, Годувальнице Світу! Хранителько неба і моря, всіх богів і сил, aeterne caritatis desideratissima filia, aeterne sapientie mater gratissima, sub umbra alarum tuarum protege nos[167]. Дай мені, покірно благаю, силу ліку, що несе здоров'я. Зціли її, благаю. Дозволь їй жити. Чуда не сталося.

---

  166 Володарка всіх стихій (лат.).

  167 Наймиліша донька вічної любові, найпрекрасніїиа мати вічного знання, захисти нас під сінню твоєї опіки (лат.).