Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Lux perpetua

Ютта почала захлинатися і плювати кров'ю, кров сильно потекла їй ще й із носа. Він підняв і нахилив їй голову. І безсильно дивився.

— Як… — ледь чутно озвався Шарлей. — Як вона…

— Через руйнування організму.

— Як довго…

— Дуже.

— Рейневане… — Ютта раптом схопила його за руку. Її зовсім сині пальці вже майже не мали сили.

— Рейневане… — повторила вона майже притомно. — Я хочу… На сонце…

Усі поспішили на допомогу. Підняли її й винесли зі стодоли, поклали на імпровізованій постелі з плащів. Сонця не було. Були низькі сіро-олов'яні хмари. їй знову почало сильно кровоточити з носа, просяклі кров'ю холоші свідчили про кровотечу з травного тракту і статевих органів. Вона почала битися у конвульсіях. Нею довго трусило. Усі безсило дивилися.

— Рейне… — вона виплюнула кров. — Рейневан…

— Я коло тебе.

— Ти тут… — вона майже притомно глянула. — Ти є… Це добре… Вона насилу намацала його руку. Потім долоню. Її пальці і нігті були вже зовсім чорні. Ступні — так само.

— Уже час… Монсегюр…

— Що ти говориш? Ютто?

— Монсегюр… Далі триває… Endura і consolamentum… Я хотіла би… почути… голос звідти…

Рейневан потрусив головою, запитально глянув на друзів. Шарлей розвів руками.

— Дозволь, — сказав Самсон.

Він клякнув біля Ютти, взяв її почорнілу долоню.

— Benedicite, — тихо вимовив він. — Benedicite, partitě nobis.

— Partitě nobis, — шепнула у відповідь вона. — За всі гріхи… Прошу прощення…

— De Deu е de nos vos sian perdonatz, — промовив Самсон. — Е nos preguem Deu que les vos perdo. {52}

Ютта, здавалося, хотіла усміхнутися. Але пароксизм болю викривив її синє обличчя жахливою гримасою. З носа і кутика губів потекла кров. Кров просочувалася вже крізь усі плащі, в які вона була закутана.

— Рейнмаре, — Самсон встав. — Уже час. Нехай це станеться.

— Не розумію.

— Перш ніж Ютта помре, — велет стишив голос, — вона буде мучитися ще щонайменше кільканадцять годин. Ти дозволиш їй страждати?

— Що ти кажеш? Я мав би її… Самсоне… Я лікар! Я християнин… Бог забороняє… Закон Божий…

— Закон, який наказує мучитися? Якщо можна припинити страждання? Ти нічого не знаєш про Бога, хлопче, ти зовсім Його не знаєш. А робиш з Нього жорстокого фанатика. Ти ображаєш Його цим. Так не годиться.

— Але…

— Ти медик. Вилікуй її від страждання.

Шарлей взяв Ріксу під руку, відвів убік. Тибальд Раабе поспішив за ними.

Самсон і Рейневан стали навколішки біля Ютти. Самсон ліворуч, Рейневан праворуч. Перш ніж вони клякнули, Ютта була непритомна, а тепер опритомніла.

— Рейнмар…

— Я кохаю тебе, — прошептав він їй на вухо. — Я кохаю тебе, Ютто.

— Я теж тебе кохаю. Я готова.

— Pater sancte, — стиха вимовив Самсон, — suscipe ancillam Tuam in Tua iusticia et mitte graciam Tuam e Spiritum Sanctum Tuum super eam. {53}

— Lux in tenebris lucet, — виразно прошептала вона. — Світло в темряві сяє… І темрява його не охопила.

І коли вона вимовила це, хмари раптом розійшлися. І з-за них засяяло передвечірнє сонце. І стало світло.

І сталося так, що Рейнмар з Беляви. медик, відкрив шкатулку з амулетами, подарунок від Йошта Дуна на прізвисько Телесма, чародія з Праги. Сталося так, що Рейнмар дістав зі шкатулки амулет, той, котрий було сховано найглибше, один-єдиний, дрібний і непримітний, той, яким ніколи не можна було користуватися, бо він міг бути використаний тільки в абсолютно крайній, тільки в якнайекстремальнішій ситуації, у цілком безнадійному і безвихідному становищі. Сталося так, що Рейнмар обняв Ютту, і приклав амулет їй до скроні, і вимовив заклинання, а звучало воно: «Spes proxima»[168]. Сталося так, що Ютта зітхнула з полегкістю, а тоді усміхнулася і розслабилася.

І сталося так, що Ютти не стало.

Залишилося тільки її ім'я, пустий звук, слово, що його навіть не було сенсу вимовляти.

Розділ дев'ятнадцятий

у якому стаеться те, що мало статися. І напрошуються на уста слова натхненного пророка Ісаї, Амосового сина: «Чекаємо світла, та ось темнота, чекаємо сяйва та й у темнощах ходимо![169]».

Першого дня розв'язані були чотири вітри в їх основах. Земля зрушилася зі свого місця; хлябі небесні розверзлися, а дим великого вогню заслонив обрій. Сонце стало чорне, як волосяний лантух, а місяць став, як кров. З кожного боку визирали розпач і відчай. І була скорбота. І були сльози. І була страшна, пронизлива самотність.


 

 

  168 Надія близька (лат.).

  169 Ic. 59:9

Попередня
-= 172 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!