Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Lux perpetua

У цьому крику були біль і пристрасть.

* * *

— Щось готується, — повторив, мнучи шапку, Крейцарик. — У місті бачили різних дивних людей. Небезпечних на вигляд…

— Кажи, — втратив терпець єпископ. — Видуши це нарешті із себе, чорт забирай.

— У місті подейкують, що мосьпан Грелленорт дуже багатьом перейшов дорогу. Що багато хто бажає йому зла. Дуже сильно бажає.

— Це не новина для мене.

-І ще… — шпик закашляв у кулак, — Хай ваша достойність вибачить, що я скажу…

— Вибачу. Кажи.

— Говорять, що до Вроцлава з'їхалися родичі… Родичі тих, кого вбито… Пана фон Барта з Карчина… Пана Чамбора з

Гейссенштейна… Бо кажуть у місті, що то саме пан Грелленорт… винен у цих вбивствах…

Єпископ мовчав, бавився пером.

— Ваша достойносте, — перервав тишу шпик. — Я думаю…

— Ну?

— Варто було би попередити пана Грелленорта. Але ваша достойність уже самі найкраще знаєте, що зробити.

Єпископ мовчав, бавився пером, кусав губи.

— Правду кажеш, — нарешті відповів він. — Я знаю найкраще.

* * *

У Святого Якуба вже якийсь час тому віддзвонили комплету, а тепер, як можна було чути, ченці взялися хором за Salvě regina. Кожної миті міг зазвучати пізній дзвін, pulsus serotinus, кожної миті слід було також очікувати дзвонів на ignitegium.

Свічі в кімнаті були погашені, слабке світло випромінювала грубка, в якій догоряли поліна. Червоний відблиск додавав дійсно відьомської краси гладкій шкірі та витонченому тілу Дус фон Пак, котра лежала посеред розбурханої постелі. Спершись на лікоть, Стінолаз дивився на дівчину, на її широко розставлені очі, поглядом вона уперлася в нього. Він згадував собі інші відблиски вогню, інші очі, інші голі тіла, інший пронизливий секс, що наелектризовував болем. На шабашах та на оргіях у горах Гарцу, на лісових галявинах Помор'я, у печерах Альпухаррас і на пустищах Естремадури. Коли земля стугоніла від гупання бубнів, а в нічному повітрі, яке розривали трелі дудок, шугали кажани і сови.

Мертвенний місяць зазирав у вікно.

«Даремно я з нею зв'язався. Привабив її, притягнув до себе — і це була помилка. Помилка, яку доведеться виправити».

Дус фон Пак зітхнула, піднялася. Стінолаз мимоволі глянув на її шию. швидко оцінив, як схопити і як скрутити.

«Вистачило б два рухи, — подумав він. — І цей блиск завмер би в її очах…»

«Синку», — раптом прозвучало в нього в голові. Він сів на ложі.

«Синку, — говорила Кундрі, - прийди зараз. Я хочу тобі щось показати, щось, що пов'язує тебе з дівчиною, яку ти шукаєш. Я чекаю. Приходь».

«Аякже, — подумав він. — У потвориці просто закінчилося aurum potabile. Але що ж, треба буде піти. Мати як-не-як».

— Що, щось сталося? — Дус сіла, відгорнула волосся з чола. Вогонь з грубки тінями вигравав на її невеличких персах. Мерехтів у її широко розкритих очах.

— Щось сталося? Ти йдеш?

— Так. Повернуся пізно.

— Ти залишаєш мене саму?

— Але не тієї ж миті.

Він ухопив її за плечі. Притиснув до подушок. Вона підкорилася йому, була змушена підкоритися. І вони кохалися — самозабутньо. У відблиску жару і блідому сяйві мертвенного місяця.

* * *

«Stadtluft macht frei», — нагадав собі Стінолаз, йдучи від Піскового мосту вниз Замковою вулицею.

Той факт, що у Вроцлаві все ще проживали численні нічні створіння, зовсім не був для нього відкриттям. Але минув якийсь час, відколи він гуляв тут після заходу сонця, і за цей час, як виявилося, тут чимало змінилося. «Достоту, — констатував він ідучи, — не тільки для Кундрі дихання великого міста несло подмух свободи. Не тільки вона, виявляється, добре і привільно почувалася у Вроцлаві. Не їй одній, виявляється, відповідав міський habitat».

Дзантир, якого він застав зненацька біля брами, підняв видовжену морду, явно не розуміючи, яким це дивом Стінолазу вдається його бачити. Врешті-решт він сховався у морок, вигинаючи спину, як кіт, і настовбурчуючи шерсть.

Під жерлом ринви сиділи і лизали вкриту гноєм бруківку кілька уркінів, надутих, ніби пухнасті кулі. Шкрябнувши пазурами, втік у темряву в'юнкий, як ящірка, рапіон. Ще трохи далі був винний склад, вдягнений у шкіряний кабат лисий гном, який орудував там над колодкою, навіть не підняв голови. Його озброєний ломом спільник кинув на Стінолаза злий погляд, щось пробурчав під ніс — важко було розібрати, привітання чи лайку.

У завулку, що відходив у бік вулиці Вузької, різко смерділо магією та алхімією — тобто ектоплазмою, селітрою, купоросом, галуном і винним алкоголем. Стічна канава явно фосфоризувала, у ній повзали есфіліни, яких привабили відходи перегонки. Неподалік, у підсіннях, причаївся гару, однак розвинуті чуття стримали його від нападу, він вчасно відчув ауру Стінолаза та збагнув, що краще і не пробувати. За кільканадцять кроків далі так само повелася ламія. Вампірка навіть почекала, поки Стінолаз наблизиться, а переконавшись, що він справді її бачить, привітала поклоном, загорнулася в опанчу і зникла, сіра на тлі сірої стіни.

Попередня
-= 72 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!