Слава ЗСУ!

Я знав, що він щось таке скаже. Тому що сам, на його місці бувши, сказав би так.

- Зараз, - хрипло сказав Іл, з котрого я й до цього знущався часто й з утіхою. - Тримайся, тільки тримайся, я ланцюга скину...

Я тонув.

Ланцюг упав поруч, та я не міг уже підтягнутись. Усе, що я міг, - схопитися за нього зубами, залишивши ніздрі над водою.

- Я спускаюся... Я спускаюся, Хорте...

Іржавий ланцюг не був пристосований для того, щоб витримувати вагу вгодованого тринадцятирічного підлітка, яким був молодий Ятер. Важке дихання мого товариша заповнило собою колодязь; на мене стали падати грудки глини з його чобіт.

Метал був солоний, із присмаком крові. Цей присмак я запам'ятав на все життя.

Іл пірнув у воду поряд зі мною. Його пояс уп'явся мені в пахви; прив'язавши мене, Іл став підійматись, тепер на мене падали холодні краплі, і важке дихання знай зривалося в приглушений стогін...

Потім ланцюг перестав смикатись, і завищав коловорот. Іл був сильним хлопчиком, а я, на щастя, був худорлявий. Йому вдалося витягнути моє задубіле розмокле тіло.

Усе це я пам'ятав уже уривками.

Ліхтар у його руках. Лице, освітлене цим ліхтарем, скривавлені долоні, налякані, співчутливі очі:

- Ти живий?..

Ті самі очі дивилися тепер з обличчя молодого самодура, грізного барона Ятера:

- Пам'ятаєш?

- Пам'ятаю, - сказав я, відкидаючись на спинку крісла.

...Кажуть, у деяких родинах досі шанують Закон Терезів.

Тобто дикунську традицію давніх часів, коли людина, чиє життя врятували, ішла до рятівника мало не в рабство, поки не трапиться можливість поквитатися... Дивно жили наші пращури. І дивовижно, що, корячись таким безглуздим традиціям, вони не тільки вижили, а й нащадків наплодили... Це що ж виходить - з тринадцяти років я, вроджений надступеневий, виявився б боржником якогось провінційного барончика?

- Я все пам'ятаю, Іле...

Люте обличчя мого співрозмовника зробилося по-собачому благальним:

- Ну?..

- Я все пам'ятаю... Але я не візьмусь. Вибачай.

Скажений білий погляд був мені за відповідь.

* * *

ЗАДАЧА № 69: Маг першого ступеня надсилає послання на відстань 1000 км. На яку відстань надішле таке саме послання маг другого ступеня за умови, що енерговитрати обох на поштове замовляння однакові?

* * *

Ось уже два роки минуло відтоді, як я відпустив останнього слугу - будинок, двір і город обслуговували мене без сторонньої допомоги. Складну систему заклинань наклав за моїм замовленням один дуже хороший призначений маг - не тому, що я не впорався, а тому, що побутові проблеми має вирішувати фахівець; таким чином я позбувся потреби самостійно стягати чоботи - і заразом дістав можливість проводити життя в благородній самотності.

Години зо дві після того, як Ятер пішов, я сидів у вітальні, грав світильниками, імітуючи феєрверк, і пив холодну воду.

Утрачати друзів прикро. Навіть коли вони не друзі давно, а просто добрі знайомі, і навіть якщо прекрасно розумієш, що іншого виходу нема. Я не міг не відмовити Ілові, але навряд чи молодий самодур коли зрозуміє мою правоту.

Це тут, у провінції, я виконую функцію великого й жахливого, й землі навколо тремтять від самого мого імені. Правильно, що тремтять; адже світ - як ми знаємо з географії - широкий, у світі водиться багато всякого... не проти ночі буде згадано, і вимагати від мене, щоб я ліз із рогатиною в чуже гніздо, - безглуздо, я ж не кат собі.

Відходячи, Іл відпустив їдке слівце про мої магічні здібності. Він був схожий при цьому на розпусну бабу, яка всяку цнотливість вважає за чоловічу неспроможність...

Близько четвертої години ранку я таки зібрався спати. Піднявся нагору, та, ідучи до спальні, забрів ще й до кабінету - і, як виявилось, не випадково.

Скло тремтіло. У вікно били ніби мокрою ганчіркою. Купою ганчірок - важких, наполегливих; я не одразу зрозумів, у чому річ, а зрозумівши, поспішив розкрити і вікно, і штори. Як довго вони вже б'ються?!

Нічні метелики. Їх залетіло сотень п'ять, не менше; світильника, якого я поставив на стіл, одразу стало не видно - так обліпили його чорні оксамитові крила.

Запахло смаленим. Я копався в шухляді столу, шукаючи записника; мружачись, прочитав вигадливе поштове замовляння, яке досі не спромігся вивчити напам'ять, - може, лінь тому причина, а може, інстинктивна нелюбов уродженого мага до вигадок призначених.

Метелики, вмить утративши інтерес до життя, опали на підлогу, мов осіннє листя. Я закашлявся від здійнятого в повітря пилку; чорні тіла вкривали килим, ще й не просто вкривали, а візерунком. Складаючись у текст повідомлення.