Слава ЗСУ!

Клани зітнулись, і жоден із них не міг здобути остаточної перемоги. Терези фортуни коливались; запанувавши в батьківському замку, тимчасовий фаворит долі перетворював ворожу родину - немагів, жінок і дітей - на кротів, і вони залишались підземними тварями, поки хтось із магів їхнього клану не вдирався до замку, силою або хитрощами, і терези долі не коливалися знов. Тоді все ставало навпаки - переможці поселялися в замку, а переможені рили нори під городами місцевих селян...

Весь цей час непохований труп патріарха лежав на столі в бенкетній залі, і жовтий обруч був і досі при нім. Спадщина не давалась братам у руки - чекала, поки війні кланів настане кінець.

Ондра провів під землею роки - з п'яти до семи, з десяти до дванадцяти і з чотирнадцяти до п'ятнадцяти. П'ятнадцяти років він знайшов у собі сили самостійно перейти зі шкури крота в людську подобу. Рідковолосий, дуже високий і худий, з ненавистю до всього світу підліток першим з ворогувальників зрозумів, що союзників у війні за спадок нема й бути не може.

Клани тим часом добряче поріділи. Тобто, звичайно, кроти плодилися й під землею, та народжені кротятами ніколи не перетворювались на людей; до моменту, коли Ондра зробив свій вибір, між живими лишалися троє його двоюрідних братів, дядько - той самий, що колись запропонував п'ятирічному малюкові ввійти до спальні до дідуся з нескромним питанням, - і якась чи то кузина, чи то зведена сестра, з якою Ондра мав свій перший любовний досвід - у кротячій подобі, у норі під землею.

З протилежної сторони живі були п'ятеро чоловіків, у чиїй спорідненості Ондра не став розбиратись.

За два роки по тому Ондра був уже єдиним нащадком свого прадіда, єдиним живим і повнолітнім нащадком чоловічої статі. І, увійшовши до бенкетної зали, він легко зняв із прадідусевого черепа заповітний жовтий обруч і став власником Кореневого замовляння Захисту - а значить, переможцем на віки вічні...

Інших родичів, що залишилися до того часу серед живих - жінок і дітей, - він без вагання перетворив на кротів. Назавжди. І сів на високому кріслі прадіда.

Йому було сімнадцять років. Життя тільки починалось.

Дуже скоро він зрозумів, що жити в замку, де на бенкетному столі дванадцять років лежав непохований труп, де всі околиці пориті кротячими ходами, йому не подобається, - і пустився в подорож.

Його боялись; зі свого досвіду він знав, що той, хто викликає страх, завжди має перевіряти, чи, бува, нема в його келеху з вином розчиненої отрути. Він сахався від будь-якої тіні - йому всюди ввижались персонажі з дитинства, наймані вбивці зі стилетами; те, що Захист був при ньому, нітрохи не гамувало його що далі, то більший страх.

Він убивав слуг, які випадково підходили до нього зі спини.

Він убивав ос, які кружляли над його тарілкою.

Він убивав усіх, хто дивився на нього зі страхом. Йому намагалися мститись, та Захист був на сторожі.

Він розумів, що з усе вищої купи трупів треба якось вибиратись, але нічого не міг із собою вдіяти.

Тоді він зрозумів, що жити серед людей йому більше не доведеться, знайшов Мармурову Печеру й усамітнився там. Тут він жив довгі роки - підземні нори нагадували йому найкращі дні юності. Так, тоді він був кротом, але ще жива була мати, і молодша сестричка гралася з ним укупі...

Він сумував. Розважався, вдосконалюючись у магії; інколи читав. Мріяв дістати сабаю - тоді вся інформація світу прийшла б до нього під землю сама, без принуки.

Одного разу - не так давно - він вирішив, що цілком дозрів для людського товариства і що затворництву прийшов кінець. Він покинув печеру, надав собі більш-менш прийнятного вигляду й пустився шукати Справжнє Діло...

Колишня підозріливість давалася взнаки, але трупів, які позначали Ондрин шлях, стало значно менше. З літами він навчився тримати себе в руках; а що волосся на його черепі так і не прижилось, дуже скоро за ним закріпилося прізвисько Голий Шпиль...

Так, осягаючи світ, він дістався до Степового князівства й скоро дізнався, що в князя Дривегоціуса багато ворогів - і нема гідного захисту.

Жовтий обруч дозволяв Ондрі виробляти захисні замовляння будь-якої сили. Прийшовши до князя, Ондра взяв першого-ліпшого лакея, оповив його захисним коконом і запропонував Дривегоціусу зарубати бідолаху мечем.

Князь, ні секунди не сумніваючись, зняв зі стіни найважчу бойову сокиру. Лакей з переляку зомлів, але не дістав ні подряпинки, хоча князь і бив без усякої милості.

Безмежно задоволений Ондрою, Дривегоціус призначив йому королівську платню. Голий Шпиль убрався в шагрень та шовки, та в душі залишився кротеням, сином підземелля, якому за кожною портьєрою ввижався отруєний стилет.