Слава ЗСУ!

- Слава сові, ти чесний зі мною, - сказав Ондра саркастично. - Інші завжди казали - або вдавали, - що їм байдуже до мене. Ти єдиний одразу зізнався, що хочеш убити мене. Це тішить.

- Не радій так уже сильно, - пробурмотів я. - Адже я мушу покарати Препаратора... Але якщо ти не Препаратор...

- Хто тебе змусив? - перервав мене невидимий співрозмовник.

- Я обіцяв, - сказав я невпевнено. - Батько мого друга...

- То й що?

Я помовчав, розуміючи, що він має рацію. Справді: то й що?

- Я хотів покарати найсильнішого, найстрашнішого в світі злодія, - зізнався я чесно. - Якби мені вдалось це - я сам би став великим магом... можливо.

- "Можливо", - сварливо передражнив голос із темряви.

Було холодно.

Я витратив силу грошей, щоб дістатися до Мармурової Печери. Мені треба тепер повертатись - я поповзу, як повз по столу мураха, тільки цього разу в реальному світі і в зворотному напрямку. Довгий-довгий, важкий шлях - і знов усе спочатку. Час іде, термін дії мого замовляння спливає, а Препаратор знову вислизнув, і де шукати його цього разу - невідомо...

- Ось що, - сказав я над силу. - Я піду... дам тобі спокій. Сиди в своїй норі... тільки покажи мені, де вихід.

Мовчання.

- Ти оглухнув? - я підняв голос. - Сумну історію я вислухав, сльози витер, убивати тебе передумав. Покажи мені, де вихід, або я сам знайду...

- Шукай, - сказав невидимий Ондра.

- Ти не віриш мені? - спитав я тихше.

- Не вірю, - сказав Ондра. - Ти говорив правду, коли погрожував мені. А тепер ти брешеш.

- Ондро, - сказав я якомога переконливіше. - Ти недужий. Я не хочу твоєї смерті. Я нікому не розповім про цю твою Печеру... та й жодна людина при повному розумі сюди не полізе!

- Але ж ти поліз, - заперечив Ондра.

- А тепер хочу піти.

- Спробуй.

- Ти думаєш, я не зможу?! - я лютився все сильніше.

- То спробуй...

Я встав. Запаморочилося в голові; я смертельно втомився, я потребував відпочинку, і все сильніше - Ондра мав рацію - хотілося пити.

Навмисне гучно клацнувши пальцями, я зробив просто перед собою кришталеву чашу з прозорою водою. Випив до краплини; порожня чаша розтанула в повітрі.

- Як, ти сказав, тебе звати? - поцікавився Ондра.

- Хорт зі Табор.

- Ти попався, Хорте. Твоя помилка в тому, що ти прийшов до мене додому. Ти ввійшов сюди - я силою тебе не тягнув. Ти приніс із собою Кару, тому я не можу вбити тебе одразу. Але заморити, поводити по тунелях, поки твої сили не вичерпаються, поки не закінчиться термін дії Кари - це я можу...

- Тоді я тебе покараю! - гаркнув я.

- Поки ти не бачиш мене, твоя Кара безсила, - заперечив Ондра. - Ти будеш бродити й бродити, ми будемо розмовляти... це навіть краще, ніж я думав. Це чудова розвага, Хорте.

Я мовчав.

- А коли ти помреш, - мрійливо продовжував Ондра, - я візьму собі сабаю. Моє життя переміниться... Я нарешті почну справді жити. Читати книгу, яка ніколи мені не набридне...

Правою рукою я підтягнув до себе сабаю, яка за час Ондриної розповіді встигла сповзти з моїх колін. І подумав, що рано чи пізно я все-таки засну. І що сил моїх, які дозволяють обходитися під землею без води та їжі, вистачить надовго, але не назавжди.

Чорна шкіряна палітурка піддавалася неохоче. Що я хочу вичитати?

"Шпиль, Голий. Див. Ондра".

Я хмикнув. Сабая справді вдосконалюється - нові відомості з'являються одна за одною, на жаль, вони вже не потрібні...

Сторінки здригнулись, перевертаючись проти моєї волі.

"Шанталія, Ора. Призн. маг 3-го ст., нині покійн.".

Я сунувся вперед. Нічний зір підводив мене; рядки звивались черв'яками на гачку.

"Шанталія, Ора. Призн. маг 3-го ст., нині покійн.".

- Що це з тобою? - підозріливо спитав невидимий Ондра.

Я підняв очі.

Коричнева печера, чорні діри тунелів, арки. Тонкі вапняні бурульки на зависокій для підземелля стелі. Чорна книга в моїх руках. Книга, яку ніхто не писав.

- Гей, що ти там вичитав?

Я мовчав. Надії на те, що очі підвели мене, більше не було; з темряви на мене дивився Ондра, і я сам дивився на себе збоку - сидить на холодному камені надступеневий маг Хорт зі Табор, у якого вже багато років нікого нема, нема кого оплакувати. Який щойно втратив випадкову супутницю, пішака, живе знаряддя, чужу, взагалі, жінку.

Мільйон років тому (початок цитати)

...Дуже тісно, квадратний метр потертих кахлів під ногами, квадратний метр облупленої стелі просто над головою, запасна вода в цинковому баку, маленьке дзеркало в бризках зубної пасти, у дзеркалі відбиваються два обличчя - одне проти другого, занадто...