Слава ЗСУ!

Юля ривком сіла на постелі. Покліпала віями, проганяючи залишки страшного сну.

Сонце пробивалося крізь дірки в потертій шторі. Просто перед Юлиним лицем стирчав із розетки фумігатор, і синя ароматична пластинка, яка всю ніч виганяла з кімнати комарів, утратила свій колір, зробилася білястою.

Ні про що не думаючи, Юля простягнула руку й висмикнула хитрий прилад з розетки. Пластмаса була теплою.

На розкладачці, розкинувшись, спав без задніх Алік; простирадло, що вкривало його, майже повністю збилося на підлогу. На білій подушці Юлин син здавався майже арапченям: щоки набули бронзового відтінку, ніс лущився, коротке волосся вигоріло; навіть тепер, у чорно-білому варіанті, Алік дивно схожий був на батька...

Юля перевела погляд.

Стас спав на спині. Лице його було розслабленим і безтурботним; йому нічого не снилось.

Юля підібралася ближче.

Стас теж засмагнув; триденна небритість надавала йому схожості з кіношним розбійником. Від очей розбігались променями ледь помітні світлі зморщечки - катаючись під вітрилом, Стас нехтував темними окулярами...

- Стасику, - покликала Юля беззвучно.

Він усміхнувся вві сні. Значить, усе-таки щось сниться... Чи наснилося щойно, оце тепер?

Наснилось, як він катається на своїй дошці з крильми бабки?

Наснилось, як його хвалять за успіхи Іра й Олексій?

Грошей лишилося зовсім мало... Вистачило б на таксі до вокзалу, а то доведеться зв'язуватися з автобусами, та ще й на спеці, та ще й з усіма речами...

- Юлько... - у півсні пробурмотів Стас.

І пригорнув її до себе.

- Тс... Алько ж тут...

- А як люди живуть усе життя в однокімнатних?

- Тс... Тс...

Його щетина колола, та неболяче.

- Юлько, та він спить... Заспокойся, ну що ти така ляклива, мов заєць...

...А як, справді, як живуть люди все життя в однокімнатних?..

- Юлечко, я тебе дуже кохаю...

- Стаську, я тебе обожнюю...

Була шоста година ранку. У коридорчику панував напівморок; Юля босоніж пробралась у ванну. У відповідь на несміливе питання, а чи є вода, кран тільки здивовано булькнув; Юля влізла до ванної, зачерпнула з бака бляшаним ковшем, шиплячи крізь зуби від холодної води, облилася, намилилася, облилася знову...

У кімнаті Стас будив Аліка. Син буркотів спросоння, Стас щось спокійно йому втовкмачував - і Алік перестав одбрикуватись, піднявся й натягнув шорти, і за п'ятнадцять хвилин вони разом вийшли з будинку - так рано, як ще ніколи не виходили...

Косе сонце перетворювало пустий парк. Самотній лебідь простягнув шию мало не впоперек доріжки - зголоднів за ніч, вимагав сніданку. Алік знайшов у кишені залишки печива і нарешті здійснив свою давню мрію - нагодував птаха.

Лебеді, що жили парою, меланхолійно чистили пір'я на острівці посеред озера.

Бабуся з червоною пов'язкою на рукаві була вже на робітному місці - і вона, і платан, і поліровані шишки на картоновому підносі...

Продавці сувенірів позіхали, стоячи над розібраними столиками.

На стоянці не було ще жодного автобуса. Жодна хмарка сизого диму не порушувала запаху цього ранку.

Останнього ранку їхнього щасливого життя.

* * *

Вони з Аліком сиділи під навісом і їли набридлі біляші. Потім Алік став канючити морозиво, та Юля так на нього подивилася, що він засмучено замовк.

На пірсі й під пірсом зібралось людей двадцять, переважно молодих парубків, міцних, засмаглих, - хто в надзвичайно маленьких плавках, хто, навпаки, в просторих шортах до колін. Олексій палив, присівши на камінь, поряд палила Іра, у своїх дзеркальних окулярах схожа на муху. Стас теж палив, дожидаючи своєї черги кататись, а Юля ж уже декілька місяців не бачила, щоб він палив... Усі троє жваво розмовляли, Алік ганяв по пляжу, знай пориваючись пристати до розмови, та Стас щоразу відправляв його під навіс, і правильно, нема чого дитині робити під полудневим сонцем...

Юля вважала, що Стасові під палючим сонцем теж нема чого робити, але на всі її припрошувальні жести чоловік відповідав відмовою. А вставати, тягтися через весь пляж до цієї галасливої компанії, переконувати в чомусь Стаса перед очима в Іри й Олексія в Юлі не було жодного бажання.

- Ма, я хочу пи-ити...

Вона відправила Аліка до кіоску по нехолодну (обов'язково нехолодну!) газовану воду.

Наскільки було б краще, якби ця липуча парочка взагалі не з'являлась на їхньому шляху. Наскільки було б краще, якби відпустку, таку коротку, можна було присвятити одне одному, без участі випадкових чужих людей, з якими вони, звичайно, обміняються телефонами... Але ніколи не подзвонять, і забудуть Іру з Олексієм за тиждень після повернення додому - так або приблизно так думала Юля, борючись із роздратуванням.