Слава ЗСУ!

Згадався Іл де Ятер - майже з роздратуванням. Якби мені зараз сказали, що більше ніколи в житті мені не судилося побачити друга дитинства - я не відчув би нічого. Тобто взагалі нічого. Ні жалю, ні радості. Ну й сова з ним, з Ілом.

Несвобода; я сплів пальці. Я жив вільготно і, ніде правди діти, нуднувато... Мене підділи й повісили на гачок. Цілком непомітно. Можливо, я й не зрозумів би, що відбулось, в усякому разі, не одразу зрозумів... якби Ора була жива. Можливо, ми залишилися б добрими знайомими. Можливо, обмінювалися б листами, інколи зустрічалися б у Клубі Кари за столиком. Виглядала б із віконця дерев'яна сова, відлічуючи години спокою й байдужості. Тому що справжня свобода байдужна. Вона припускає, що всі жінки в світі, і всі чоловіки в світі, і всі діти в світі однакові... Так, вони різняться кольором волосся й силою розуму, деякі можуть навіть викликати повагу, та будь-який з них, зникаючи навіки, нічим не образить свободу. І хмарка легкого жалю розсмокчеться за півгодини...

Чи ні? Можливо, якби залишилася Ора жива, все було б набагато гірше. Почуття втрати зітреться кінець кінцем, і я, можливо, звільнюся знову. А якби була Ора жива - вона дістала б владу наді мною, це смішно й ганебно - влада навіженої панянки над надступеневим магом...

У вікна карети тарабанив дощ. Треба було щось робити - зв'язувати заклинанням вісь, або йти пішки, або ще що-небудь... Але я сидів, опустивши обличчя в долоні.

Якби пан Препаратор задумав розкрити мене - що б він побачив?

Що для нього людина? Кристал із тисячею граней, чи дерево з тисячею гілок, чи місто? Чи гра? Чи ліс? Чи ще щось, чого навіть я, надступеневий маг, не можу ніяк уявити?

Виразно бачу, як, надрізавши мою душу, він акуратно піддів би на скальпель одну з головних моїх властивостей...

І невдовзі я, потовстілий і подобрілий, з кулоном на шиї, з дружиною на шиї, з гуртом діточок знов-таки на шиї, сів би за стіл писати мемуари, а дітки шепотілися б, прикладаючи палець до губів: цить, тато пише...

Або ні. Я з'їхав би з глузду і лежав би живим поліном до самої смерті. Тому що властивість, яка заважає мені погладшати, одружитися й завести діточок, - це властивість, кажучи словами Горофа, - моя "несуча стіна". Яку виламати - значить зруйнувати споруду, мою особистість, мене...

Я залишив її саму.

Нехай буде проклята наша зустріч! Я був сильний і вільний, мені і й на думку не спадало задуматись, чи правильно я живу, а чи не образив кого, а чи не через мене сталось те й оте...

А тепер я раб. Раб мертвої жінки, чужої жінки, напівзнайомої. Тому що варто мені заплющити очі - і стають перед очима поле, світанок, звіринка, що тікає від мене... Або баштан, жовті тіла динь, Ора із солом'яним волоссям, з губами в солодкому соку...

"Якби була у вас сова, я побажала б їй здоров'я".

Тарабанив дощ.

Я вперше задумався: а чи не покарати самого себе, вирішивши всі питання заразом?

* * *

- Пані Шанталія найняла карету саме в нашій конторі, - поважно сказав Коршак-молодший. - Певно, на неї справила враження якість наших послуг, і наше ставлення до клієнтів, і...

- Вона збиралась до Північної Столиці? - перебив я.

Юнак здивувався. Напевно, він мав якісь свої уявлення про наш із Орою зв'язок. Напевно, він подумав, що я палаю з ревнощів - недарма такий хмурний, недарма такий понурий, недарма перебиваю за кожним словом...

- Так. До столиці. Куди й прибула за два дні. Кучер стверджує, що пані Шанталія була задоволена і поїздкою, і заїжджим двором, і обслуговуванням...

- Значить, вона прибула до Північної Столиці за два дні після мого... від'їзду?

Юнак був терплячий. Підкреслено терплячий; це було частиною його фаху.

- Саме так. Ви відправились - і на світанку наступного дня відправилася пані Шанталія... До речі, чи не хотіли б ви залишити в нашій гостьовій книзі відгук про подорож? Адже дуже рідко панове, що подорожують проекційно, повертаються на початок свого шляху... Шкода, дуже шкода, що ви не замовили дороги назад.

Та й справді, подумав я. І згадав Ору: "Не треба замовляти дороги назад. Погана прикмета..."

Куди вже гірше.

Значить, я дізнався про Орину загибель майже відразу. "Нині покійн.", повідомила сабая, а Ора тим часом лежала, скривавлена, на землі...

З чого я взяв, що її вбили? Звідки ця картина - жінка в чорній сукні, з червоним від крові волоссям, у чорній калюжі?

- Чи не бажаєте, пане зі Таборе, скористатися послугами нашої контори для подорожі до столиці? - запитав Коршак-молодший.