Слава ЗСУ!

...Призначені маги при поміщенні до в'язниці мають бути позбавлені ініціювального предмета (предмет передається атестаційній комісії, яка надала даному магу магічне звання).

Уроджені маги мають бути поміщені до в'язниці особливої конструкції, з урахуванням їхніх магічних можливостей. У приміщенні в'язниці мають бути створені умови для всякчасного витрачання магічних сил (вода, що прибуває, чи стеля, що опускається, тобто чинники, які ув'язнений маг для збереження свого життя має стримувати магічним зусиллям). Маг, позбавлений повного запасу сил, не зможе застосувати активне магічне діяння для свого звільнення.

При формуванні екстремальних умов у в'язниці для магів слід знати міру: загроза життю мага має чітко відповідати його можливостям, адже його присуджено до ув'язнення, а не до смерті..."

* * *

Уже за два квартали - з моменту мого приїзду до міста минуло мало не півгодини - я виявив, що за мною стежать. Спершу шпигун був один, потім їх стало двоє, потім і патруль, що мирно походжав уздовж вулиці, змінив напрям і неквапливо рушив за мною. Я наддав ходи - патрульні, навіщось узявшись за зброю, поспішили теж.

Отже, префект пам'ятав про образу. Отже, префект був заведений у помилку звісткою, що замовляння Кари використано; значить, я дарма приїхав до столиці. Мене чекають пригоди.

- Ласкавий пане! Заждіть-но хвилинку...

Ждати я не став. Навпаки, круто звернув до підворіття, пірнув за чийсь пустий віз і натягнув личину; брязкаючи зброєю, патруль з'явився за хвилину, наповнив двір невиразними лайками, запахом поту й тютюну, зірвав розвішану на вірьовках білизну, до смерті налякав якусь жінку з дерев'яним відром, та не звернув уваги на брудного пузаня років шести, який меланхолійно сидів під парканом на мішечку з самоцвітами...

Вони забрались. Я ще посидів, потім підвівся, закинув мішечок на худе маленьке плече, другою рукою притиснув до грудей футляр із Карою - і так, зігнувшись під кількаразово зрослим тягарем, вийшов на вулицю.

Побачена знизу вгору, вулиця вражала. Грюкотіли по брукові величезні ноги, взуті у величезні дерев'яні черевики; десь там, у височині, пропливали понурі обличчя; давніше я їх не бачив. Давніше вони всі ховали очі, зустрівши на вулиці шляхетного пана, мага...

- Гей, малий, куди преш? Де твоя мамка?

Мене вразила фантастичність, якась необов'язковість подій. Де я? Хто я? Навіщо я йду, куди? Чого хоче від мене цей високий майстер із сивими бровами, з нерівно підстриженою рябою борідкою?

- Гей, ти, малий, іди собі, я тебе не чіпав... Іди, іди...

Він знітився? Що це, страх? Звідки, адже я всього лише подивився, просто глянув - з висоти дитячого зросту...

Кульгаючи й тягнучи ноги, я підійшов до будівлі Клубу Кари. Зупинився, змагаючись із неприємним почуттям, із хворобливою впевненістю: варто мені ввійти - і під дзиґарями в глибині зали, за маленьким столиком виявиться Ора. Сидітиме, гордовита, з очима, підведеними різнобарвною тушшю. І я піду до неї - через усю залу...

Я розвернувся і поплентався геть.

* * *

Він ступав по протилежному боці вулиці; я впізнав його не одразу. Я міг би й зовсім його не впізнати - і не диво. Він змінився.

У нашу першу зустріч він був пригнічений горем, що спіткало його. Голос він мав безбарвний, як і брови, як і вуса, а обличчя здавалося невиразною білою плямою; тепер виявилося, що вуса в нього русяві, брови темні, на щоках грає рум'янець, виявилось, що він сміється - сміється! - і ступає легко, мов танцівник, і на руку його спирається жінка - юна, гарненька, закохана. І щаслива - на всю вулицю, на весь світ.

"Три з половиною роки тому в мене викрали дочку..."

Це був він, торговець зіллям. Тільки замість чорного клубного капелюха на ньому був звичайний, елегантний, хоч і бувалий.

"Я знаю, що моя дочка загинула... Її викрадач, він же вбивця, ховається тепер за океаном... Він оточив себе охоронцями, знаючи, що до скону віку я..."

Значить, торговець зіллям знайшов-таки спосіб помститись? І, помстившись, заспокоївся?

Напевно, я ніколи цього не дізнаюсь. Тому що перейти вулицю й запитати - не зважився.

* * *

"...у віці восьми місяців він упевнено сидить і намагається звестися на ноги. У віці дванадцяти місяців він уже звичайно ходить; мала дитина здатна наробити немало лих, якщо за нею не наглядати, однак уроджений маг здатен накоїти стократ більше. Починаючи з чотирнадцяти місяців не спускайте з сина очей! Ні його мати, ні нянька, ні годувальниця не здатні будуть утримати його, коли він візьметься за свої перші, неусвідомлені магічні спроби.