Слава ЗСУ!

Досвід перших магічних діянь дитина отримує між роком і двома. А що абстрактне мислення в неї не розвинене, то й перші інтуїтивні замовляння імітують відомі дитині предмети й слугують для досягнення миттєвих конкретних цілей: наприклад, якщо цукерки на столі, а до столу не дотягтись - дитина подовжить власну руку. (Відомий також приклад маленького мага, який, прокинувшись у мокрому ліжечку, негайно висушував і простирадла, і матрац. Мати хвалила його за охайність і стриманість - секрет відкрився тільки тоді, коли одного разу вранці простирадла виявились пропаленими до бурих плям: малюк не розрахував зусиль...)"

* * *

- Як повідомити про вас, пане? - спитала перелякана жіночка в сірій, мов миша, сукні - уніформі старих дів.

- Повідомте пана префекта - Хорт зі Табор, вроджений маг поза ступенем, бажає поговорити з ним сам на сам.

Очі в жіночки зробились як скляні підвіски на люстрі. Видно, ім'я зі Табора вона вже десь чула. І, видно, їй і в страшному сні не міг явитися зі Табор, який отакечки стоїть серед приймальні...

Утім, стояв я недовго. Вибрав найзручніше крісло, всівся, погладжуючи глиняну потвору в себе на колінах, - збоку здавалось, певно, що я притягнув кошеня префектові як подарунок.

- Пане зі Таборе, - сказала жіночка повернувшись, причому на щоках у неї стояли нерівні червоні плями. - Пан префект готовий прийняти вас... прошу...

Сумирний, як черепаха, я пройшов слідом за нею до знайомого вже кабінету.

Префект сидів у кріслі, обидві його руки лежали поверх вирізаних на поручнях левиних лап. Префект не здавався навіть здивованим - та сама меланхолійна втома, ті самі припухлі повіки, так само підібрані губи. Плечі, ширині яких позаздрив би будь-який коваль, опустились під вагою клопотів. І тільки очі, які старанно вислизали від мене під час першої нашої зустрічі, тепер не бажали ховатись. Дивилися впритул - два жовті ґудзики на звичайному, взагалі, лиці.

- Вітаю, любий зі Таборе...

І замовк, поклавши недвижний латунний погляд мені на перенісся.

- Вітаю й вас, - сказав я. Роззирнувся в пошуках крісла для гостей; не знайшов. Клацнув пальцями, виробляючи акуратну козетку. Усівся; префект не проявляв ні нетерплячки, ні роздратування, ні злості, ні радості - просто мовчав, роздивляючись мене. Мовчання висіло поміж нами, як мертве вагадло.

Він міг би сказати, що був здивований, коли шпигуни принесли йому приголомшливу вість про заклинання Кари: його не використано на королівському прийомі, воно й досі на поясі Хорта зі Табора. Він міг би нагадати, що влада моя однаково закінчиться, і то найбільше за два місяці. Він міг би позловтішатись, він міг би фальшиво поспівчувати - та він мовчав, і з його погляду ніяк неможливо було зрозуміти, чого мені чекати в наступну секунду.

- Давно не бачилися, - сказав я похмуро.

Префект повільно кивнув:

- Так-так... У вас клопоти.

Мені довелося зробити над собою зусилля, щоб зберегти бодай зовнішню незворушність.

- ...Клопоти, - із зітханням повторив префект. - У вас репнув слоїк, довелося скористатись позиченими грішми, і ваш колишній друг барон Ятер надав вам потрібну суму - позичив без відсотків... Дуже шляхетно, як на нього, зважаючи на двобій, що стався між вами не так і давно, зважаючи на те, що причиною поєдинку була жінка...

І знову замовк, спостерігаючи, а я не витримав і відвів очі. Не тільки сабая постачає людям відомості. Ось вам, панові префекту добре ведеться й без сабаї...

Префект раптом осміхнувся:

- А ви мені навіть симпатичні. Така зворушлива самовпевненість... Знаєте, замовляння Кари погубило, виявляється, багатьох. Відчуття влади, уседозволеності - і людина вже не може спинитись, летить по тонкій кризі й з розгону потрапляє до ополонки... Ось ви вже за два кроки від ополонки, хоча, можливо, все ще в це не вірите...

- Я тішусь вашій обізнаності, - сказав я глухо. - І буду щасливий, якщо ви візьмете до уваги цілковиту мою байдужість і до вас, і до ваших погроз, нехай вони хоч тричі здійсненні...

- То по що ж ви прийшли? - жваво поцікавився префект.

- По те, що ви можете мені дати, пане префекте, - по інформацію. Я хотів би знати, яким чином і від чиєї руки загинула пані Ора Шанталія, призначений маг третього ступеня.

Він дивився на мене, все ще всміхаючись; мені хотілося проштовхнути цю усмішку глибоко йому в рот, та злості при цьому, на диво, не було. Море не лютиться, захльостуючи уламки корабля.

Він перестав усміхатись. Руки його ковзнули з левиних лап; пальці сплелись перед грудьми:

- Префектура не надає відомостей приватним особам.