Слава ЗСУ!

- Знаю, - сказав я. - Ми з вами якось посварилися з цього приводу, пам'ятаєте?

- Ви знову станете погрожувати мені Карою? - спитав він стурбовано. - Правда ж? Я переоцінив вас, Таборе.

- Погрожувати не стану, - сказав я. - Просто покараю... бо виходу в мене однаково нема. Якщо я залишу вас живим - за два місяці ви нагадаєте мені про нашу сварку...

Він докірливо опустив краєчки губів. Знизав плечима:

- А якщо я буду мертвий - вам нагадають...

- Знаєте, - сказав я, проникливо дивлячись у його жовті каганці, - адже мені зовсім не страшно. Ні на краплинку. Моє життя, навіть моя свобода, навіть моє добре ім'я... якось одразу впали в ціні. Я не дорожу ними. І я нічого не боюсь... на відміну від вас. Вам доводиться щосекунди думати про те, який ви маєте вигляд в очах підлеглих, і що подумає про вас король, і чи не образиться на вас дружина, і чи досить поважають вас діти. Ви щодня, щогодини маєте доводити ваше право на володіння всіма цими потрібними речами: повагою, прихильністю, страхом, який ви навіюєте обивателям, вірністю, яку ви маєте щодо трону... А не підтвердивши свого права, ви почнете втрачати, і втрата кожної маленької крихти буде така ж болюча, як і втрата всього скарбу одразу. Ви схожі на селянина, який з тонким прутиком у руках охороняє своє поле від вороняччя. Ви схожі на скнару, що трясеться над скринею з мотлохом. Ви...

Я затнувся, вражений власним красномовством.

- Як цікаво, - промовив префект, опускаючи повіки.

Мені захотілося встати й піти.

Префект ще помовчав. Коротко зітхнув:

- Ходімо.

* * *

Він ішов переді мною, все вниз і вниз, і в деяких особливо вузьких місцях йому доводилось протискатися боком. Я мляво думав, що, якби префект був магом, на одному такому плечі помістилися б у ряд три великі сови або чотири дрібні...

Ставало все холодніше. Ми спускалися в крижаний погріб під префектурою - і я розумів, навіщо ми туди йдемо, та з кожним кроком це розуміння віддалялося все далі й далі, я гнав його, я ні про що не думав, так було простіше, адже в мене є ще час - десять сходинок... дев'ять... вісім...

Хтось у чорному довго возився із замком. Я гадав, що залізні двері заскриплять нестерпно й моторошно, та вони відчинилися легко й без жодного шереху, - у господарстві в префекта всі петлі своєчасно змащувались. Назустріч нам війнуло зовсім уже зимним холодом; десь там, під темною стелею, висіло замовляння-заморозка. Навпроти входу, біля стіни, стояли в ряд чотири скрині зі сталевими віками; метал узявся інеєм, нагадуючи про санні прогулянки, про зимовий ліс, про затягнуті памороззю вікна, за якими...

- Її знайшли минулого тижня, - сухо сказав префект. - А померла вона, очевидно, багато раніше... Близько місяця тому. Її оперіщили сокирою по голові, напівмертву, пограбували й кинули в колодязь... Як у вас із нервами, Таборе?

- Прекрасно, - сказав я сухими губами. - Не гірше, ніж у вас.

Хтось у чорному обережно зняв замок. Відкинув віко скрині, кивнув мені, запрошуючи підійти - заохотливо так кивнув, ніби купець, виставляючи на огляд гідний заздрощів товар...

- Її ніхто не впізнав досі, - поморщившись, повідомив префект. - Блондинка, років приблизно тридцяти. Убивць не знайшли досі - та знайдемо, будьте спокійні, у цьому місті дуже рідко не розкривають злочини... А її довелося б ховати як невідому - якби не ви, зі Таборе...

Я слухав вихваляння, що явно звучали в його голосі, і дивився на скриню з відкинутим віком.

Зі скрині стирчала синя жіноча рука з чорними нігтями.

"Шанталія, Ора. Призн. маг 3-го ст., нині покійн.".

Диня. Поле.

Звіринка, що біжить через лопухи.

Очі, підфарбовані різними тінями. Насмішкуваті губи. "Якби у вас була сова - я побажала б їй здоров'я".

Сяйлива сталь у руці Ятера... "Чи ви боїтеся програти?"

Я стояв, не наважуючись зробити двох кроків, а мій ворог дивився на мене мало не зі співчуттям.

Як холодно...

Я ступив. Нахилився, силуючи негнучку спину...

І побачив.

* * *

"...Отже, ви вроджений маг, ви в розквіті сил і подумуєте про те, щоб завести потомство. Надзвичайно вартісні помисли; залишилося вибрати підходящу дружину.

Дружину вибирають не на день і не на рік; дружину вибирають, зазвичай, на все життя. Дружина має дати життя вашим дітям (й обов'язково спадкоємцям), а також протягом довгих років створювати у вашій оселі комфортну, сприятливу для творчості атмосферу.

На перший погляд, пошуки підхожої дружини здаються дуже складними, її добір - майже нездійсненним. Велика є спокуса пуститися "на всі заставки", однак увага! Вашому бастарду ви ніколи не передасте свого імені. Магічні ступені бастардів звичайно низькі: певно, це природний механізм, спрямований на захист легковажних магів від незаконних претендентів на їхній спадок. (Дуже важливий і правильний механізм, зважаючи на вічну агресивність бастардів й амбіції їхніх матерів, тих самих, яким ви, злякавшись довгих пошуків, надали перевагу перед законною дружиною).