Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Магам можна все

Милостива сово, а за скільки ж років у мене не плачено?! Доведеться робити витрати, та ще й які!..

Я клопотав собі голову всякими дурницями, порпався в скринях, намагаючись відшукати парадний костюм, чорний із золотом плащ і відповідний нагоді капелюх. Я ходив по дому з безглуздою усмішкою, а всередині мене все натягалася й натягалася солодка струна.

Заклинання Кари!..

Я уявлення не мав, кого й за що збираюся карати. Але Кореневе заклинання! Те саме, володіння яким - нехай тимчасове! - дарує справжню всемогутність. Я, провінційний маг, - усе-мо-гу...

Кінець кінцем струна натяглась до краю. Покинувши скрині розкритими й речі розкиданими, я вийшов на ґанок і потягнув носом повітря.

Світало. Запізно для справжніх пригод, та я знав, що не дотерплю до вечора.

Я озирнувся. Швидке звичне замовляння, земля кинулася до мене назустріч, я зручно спустився на чотири лапи й покрутив, обвикаючи, хвостом.

Прослизнув у діру в паркані.

Чорним струмком зринув з гори - туди, де ще спало в передсвітній каламуті найближче село.

Так, посуха. Пробираючись по городах, я помітив, як пожовкло бадилля.

У курнику було тихо. Давнішні діри в стінах ретельно забиті; це ви дарма, мужички. Не буває курників зовсім без дір...

За хвилину мій рот уже був залитий кров'ю й заліплений пір'ям. Дурні курки не встигали прокинутись; перш ніж забрехав перший собака, я перегриз десь півдесятка горлянок. П'яний від щастя, тягнучи за собою тушку молоденького півника, я сунувся назад у діру; здобич довелося тут і кинути. Дивуючись нерозуму собак, я війнув у посохлі зарості за сараєм і, давши гаку, підкрався до села знову - з іншого кінця.

І все повторилось; я пішов тільки тоді, коли запахло димом, собаки очманіли й тонкий голос, майже дівчачий, заголосив з підвиваннями на все село:

- Тхір! Ой, люди, знову тхір!

Через поле я забіг на гірку, до себе. Довго терся боком об поріг; потім піднявся на дві ноги і, похитуючись, зовсім щасливий, поплівся до спальні.

Підіймалося сонце.

* * *

Вони прийшли, напевно, всім селом. Похмурі. Налякані. Злі. З дохлими курми в руках; курей було, як мені здалося, штук п'ятдесят.

Заступили собою весь простір перед ворітьми; за хвіртку пройшла делегація на чолі з комісаром, призначеним магом третього ступеня (насправді четвертого).

Ніхто нічого не казав. Усі дивились на мене. Важко. Докірливо. То на мене, то на пір'ячко, що не знати як прилипло до мого ґанку. Руденьке й біленьке пір'ячко в бурих плямочках.

Добре, що я встигнув, піднявшись із ліжка, умитись. Очистити від закипілої крові свій безсоромно усміхнений рот.

Ось і тепер - вони дивляться на мене з люттю й відчаєм, а я ледве втримуюсь, щоб не посміхнутись.

Дивлюся на них. Дивлюся на чисте, без жодної хмаринки, небо.

- Ну, що дивитесь?

Мовчання.

Я кривлюся з фальшивою нехіттю:

- Ідіть по хатах. Пам'ятайте мою доброту... Зроблю.

Вони мовчать, не вірять.

- Зроблю! - кричу я магу третього ступеня (насправді четвертого). - Зроблю, нехай так і буде! Вік пам'ятатимете милість Хорта зі Табора!

Розвертаюсь і йду в дім.

А за півгодини на потріскану землю падає дощ.

Мільйон років тому (початок цитати)

Вільних квартир було багато, бабусі з картонними плакатами просто-таки кидались на новоприбулих, обіцяючи їм усі зручності за сміховинну плату; Стас залишив Юлю з Аліком на лавочці в оточенні валіз, а сам пішов вибирати квартиру і вибрав години через три. Повернувся задоволений і заклопотаний, у супроводі енергійної тітки-маклерки; маклерка рвалася допомагати, спробувала відібрати в Аліка його рюкзачок, та син відборонив своє право чоловіка тягати важке, і тоді маклерка підхопила поліетиленову сумочку з кухлями, кип'ятильником і залишками дорожньої їжі.

Плелись хвилин п'ятнадцять.

Вузька вуличка серпантином вилася в гору - опівдні сонце затопило її всю, і маленькі тіні під парканами геть-чисто були окуповані потомленими собаками. Поряд була пошта, і зовсім поряд - п'ять хвилин крутого спуску - виявився вхід у парк.

Квартирка, схоже, багато років стояла без господаря. Тим краще, сказала тітка-маклерка. Не стануть набридати хазяї, проситися на кухню борщ зварити, проситись до ванної душ прийняти... Хоча який тут душ. Воду в чайнику грієш - і до лійки; утім, навіщо вам душ, ви начеб на море приїхали?

Та й справді...

Аліку, здається, сподобалось. Він миттю познайомився з сусідськими хлопчаками, і вже за півгодини Юля могла бачити, як її син скочується з крутого схилу на чиємусь самокаті - з підшипниками замість коліс. Плодові дерева, що росли в сусідньому дворі, виявилися семирічному хлопчику по коліно - ось яка крута була вулиця; зовсім поряд - здається, тільки простягни руку - підморгували з гілок абрикоси, сливи, яблука.

Попередня
-= 12 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!