Слава ЗСУ!

Юля відійшла од вікна, постояла над розкритою валізою. Квартирка не подобалась - тут пахло чи то комірчиною, чи то поганим готелем; навіть чиста постіль, видобута з постільної тумби, здалася надто вже чужою.

- Де б ти хотіла повечеряти? - спитав Стас.

Вона не знала. Вона взагалі не хотіла вечеряти. Вона так утомилась - довга дорога, жара, дожидання, - що із задоволенням упала б на ліжко й заплющила очі бодай на годину...

- Влаштуймо святкову вечерю, - сказав Стас. - Знайдемо якийсь пристойний ресторан...

Вона насилу всміхнулася.

Стас був спокійний і певний себе. Він свій обов'язок виконав - містечко за вікнами, квартира - ось вона, і навіть не дуже дорого. Хазяїна ми не побачимо три тижні, каструлі на плиті, чайник електричний, вікна виходять на схід, і, якщо добре висунутись, можна навіть побачити краєчок моря.

- Заморилась?

За вікном кричали хлопчаки. Хтось уже ревів - не Алік, дякувати Богу, не Алік; Юля кинулася до вікна, але Стас утримав її:

- Самі розберуться...

Піймав її за руку. Пригорнув до себе; від Стаса пахло домом. Розкошуючи в цьому запаху, Юля притислась обличчям до твердого, надійного, обтягнутого чистою футболкою плеча. Утома осіла, мов сніговик, підтанувши.

- Поклич малого... Його теж треба перевдягнути...

- Аліку! - Юлі ніяково було кричати на всю вулицю, тому крик вийшов ні те ні се - не нахабний, та й не делікатний. - Ходімо вечеряти!

Вони знайшли кафе - звичайне, яких багато. Із динаміка лився солодкавий попсовий потік - "люблю-не люблю, любиш-не любиш"; у маленькому фонтані навіщось мокли пластмасові квіти. Юля одразу й назавжди забула, що вони їли і яке вино пили, - через утому вся вечеря здавалась їй змазаною, ніби недбалий відбиток пальця на мутному склі...

Тільки в парку - після вечері вони пішли прогулятись - вона нарешті отямилась. Тільки в парку змогла нарешті зрадіти; на вечірньому небі темніли брили магнолій, лежало під зірками нерухоме озеро, по якому двома привидами линули мовчазні лебеді. У залізній клітці ув'язненим росло нещасне дерево араукарія; ліхтарі не горіли, та страху не було. По темних алеях бродили щасливі, іноді підпилі люди з ліхтариками, і перед кожною компанією повзла по землі біла пляма світла...

У темряві Алік знайшов світлячка. Довго милувався теплим вогником на долоні, міркував, як візьме світлячка з собою, до міста, й покаже в школі дітям; потім, бажаючи роздивитися кузьку ще краще, навів на неї промінь свого ліхтаря - і, на секунду розгубившись, поспішив віднести світлячка у кущі. Ще й руку довго витирав об штани; Юля сміялась. Це ж треба, такий милий вогник у темряві - і така бридка комашка при світлі...

Потім вони повернулися до найманої квартирки, поклали Аліка спати й довго стояли на балконі, слухаючи віддалений шум моря, поклавши голови одне одному на плечі, як коні.

* * *

Юля провела пальцем по борозенці ключа - він тут засувався в замок якось дивно, догори дригом - і з третьої спроби відімкнула голі, не оббиті дерматином двері.

Вони відправились на пляж, а захисний крем забули. І згадавши про це, Юля кинулася назад, полишивши Стаса й Аліка повільно спускатись по крутих кам'янистих сходах...

Після свіжого повітря запах маленької квартирки знову прикро вразив її.

Вона знайшла крем - на самому дні валізи, наче навмисне.

На секунду затрималась, щоб глянути на себе в дзеркало. Така прикмета - якщо доводиться повертатись, подивись на своє віддзеркалення, і невдача помине тебе...

Не сподобалася собі. Заклопотане (здається, відпочивати приїхали?) бліде обличчя під козирком дешевої пляжної кепки. Дзеркало в передпокої теж було своєрідне - тьмаве, овальне, у древній латунній рамочці.

Юля осміхнулася над силу. Ото ще, дзеркало їй не подобається... Вони приїхали в найкращий на землі куточок, вони живуть поряд із морем - а їй не подобається дзеркало!

І, з третьої спроби замкнувши двері, вона кинулась наздоганяти Стаса й Аліка, а ті відійшли вже досить далеко, і засапаній Юлі не раз і не два доводилося запитувати в засмаглих перехожих дорогу до міського пляжу...

При вході на пляж сидів, торгуючи трьома лакованими шишками, статечний дідок у білій панамі.

Пляж виявився маленьким, велелюдним, не дуже чистим, усіяним незручною грубою рінню; Алік, кульгаючи, дібрався до води, плюхнувся - і з криком вилетів на берег: одразу ж за лінією прибою сизим фронтом стояли медузи.

Юля якось знайшла вільну місцинку, розстелила підстилку, але кінець пляжного парасоля ніяк не бажав устромитися в каміння - з таким самим успіхом можна було б довбати асфальт. Мовчки підійшов Стас; насів, округлюючи м'язи, - сталева ніжка зі страшним скреготом провалилася вниз і міцно стала в камінні. До першого пориву вітру, як здалось Юлі.