Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Магам можна все

Так само мовчки вона розкрила парасоль. Маленька тінь у формі еліпса накрила підстилку; Юля сіла, підібравши коліна до підборіддя, а поруч усівся Стас.

- Ну, що ти насупилась? - спитав утомлено. - Що тобі не подобається?

- Медузи, - із зітханням зізналася Юля.

- Нічого, не останній-бо день... Завтра вони підуть.

Сказав упевнено, так, ніби сам мав владу насилати й відкликати медузячу армію. Витрусив із пляжної сумки матрац. Усівся надувати його; дивлячись, як закругляються в'ялі зелені боки, Юля раптом заспокоїлась. Усі побутові негаразди, людний пляж, бузкові драглисті тіла - дрібниці, нікчемні дрібниці, як порівняти з літом, з морем, відпусткою, якої чекали цілий рік, до якої відлічували дні...

Сидячи під вицвілим парасолем, Юля дивилась, як Стас висаджує Аліка на матрац біля самого берега. Як Алік підбирає ноги, боячись медуз; як Стас мужньо входить у воду по пояс, по груди, відштовхується й пливе в медузячому бульйоні, Алік щулиться на матраці й схвильовано кричить... І от уже фронт прорвано, матрац погойдується на чистих хвилях, Стас плаває навколо з виглядом голодної піраньї, Алік кричить тепер уже захоплено й стрибає з матраца у воду, а товста тітка на підстилці, що поряд, похмуро косить очі на Юлю. Як можна дитину відпускати на глибоке, та ще й з батьком, читається в її несхвальному погляді; Стас махає Юлі рукою, Алік, відфоркуючись, махає теж, Юля махає у відповідь...

Медузи пішли за два дні - просто тому, що море раптом остигло до плюс дванадцяти градусів.

Нараз з'явилося багато часу, бо сидіти на пляжі не купаючись Стас категорично відмовився, й Алік підтримав його, та і Юлі стирчати під парасолем таки набридло; і ось, підснідавши черговими сосисками в черговій забігайлівці, вони пішли досліджувати парк.

Бабця з червоною пов'язкою на рукаві сиділа під неосяжним платаном - стежила за порядком, торгувала все тими ж незмінними лакованими шишками. Циркулювали, як вода, екскурсанти; коли чергова їхня хвиля відкочувалася до автобусів, можна було спокійно поблукати по алеях, галявинах, тінистих або сонячних доріжках.

Самотній лебідь сичав на собаку - собака навіщось оббігав озеро, лебідь переслідував його, витягнувши шию, і сичав, як кіт.

Хлоп'ята тичкою виловлювали монетки з чорної й прозорої, мов срібне дзеркало, води. На одному кінці тичини кріпився магніт, на другому - грудочка жуйки; грошенята, непідвладні магніту, ловили на жуйку або витягали сачком. Алік спостерігав зачаровано, та йому "порибалити" не дозволили. А тут ще й тітка-екскурсовод закричала з протилежного берега, засварилась, обурена хуліганською хлоп'ячою діяльністю...

Стас без кінця фотографував - Аліка з лебедем, Юлю з двома лебедями, Аліка під платаном, Аліка під водоспадом, Юлю над водоспадом, на тлі гір, на тлі палацу, ще на якомусь тлі; інколи Юля забирала з його рук фотоапарат, він був теплий. Вона ловила у видошукач обидва усміхнені обличчя - чоловікове й синове - і щоразу знову дивувалась їхній схожості. Алік був зменшеною копією Стаса...

Куди цікавіше, ніж клацати фотоапаратом, було спостерігати, як знімають інші. Як розташовують дітей на тлі водоспаду, виставляють їм уперед то праву, то ліву ногу, репетирують усмішку, лають у разі невдачі й починають усе спочатку, а до всього звиклі малі витримують "фотосесію", поглядаючи на все знудженими очима, не забуваючи за командою відтворити на обличчі "кіношний" білозубий оскал...

Кумедно.

У парку було насправді добре. Легко на серці; напевно, люди, сто років тому вибираючи місце для кожного каменя й кожного дерева, були під владою натхнення. Напевно, бездіяльні курортники, яких щодня привозили сюди височезні чадні автобуси, якимось чином почували це й переймали своєрідний ритм щасливого парку...

- Жіночко! Відійдіть убік, будь ласка!

Юля здригнулася. Сказано було не їй, та в голосі було стільки роздратування, що навіть ті екскурсанти, до яких ніяк не можна прикласти слово "жінка", закрутили головами.

Товстошиїй, у білих шортах бичок фотографував свою подругу - як і заведено, по стійці "струнко" навпроти клумби. У кадр потрапила якась випадкова пані - її й погнали, причому слова "будь ласка" ніяк не могли пом'якшити безцеремонну нахабність наказу.

- Прошу, - процідила жінка крізь зуби й повільно, з виразом огиди на лиці відійшла.

- Ще й сичить, - пробурмотів фотограф. - Ходять тобі тут усякі Маньки з пивзаводу...

- Що?!

- Ну або з майонезної фабрики, звідки ти там приїхала...

Фотографована подруга хихикнула.

Попередня
-= 14 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!