Слава ЗСУ!

Чисті грубі простирадла. Стеля в небезпечно потрісканому ліпленні. Світле волосся на подушці:

- Хо-орте...

Авжеж, мене так звати.

Утім, уже неважливо.

* * *

Совеня витріщалося круглими оченятами. У ньому не було байдужної поважності, властивої дорослим совам, - воно було дитина, воно не боялося дивитись нехитро і прямо. Доброго ранку, сово; я турботливо накрив клітку темною прозорою хустиною. Скоро зійде сонце.

Ора спала, я бачив маленьке рожеве вухо під сплутаними світлими пасмами.

Кімната була мов після битви на подушках. Перекинутий канделябр, на оксамитовій скатерті - діра від упалої свічки. Купа пристрасно переплутаного одягу: моя сорочка звилась в єдине ціле з Ориною нижньою спідницею, і білі, й досі жорсткі оборки височать пінявим гребенем. Корсет схожий на рештки древньої тварини, ряд гачків здається лавою п'яних вояків, панталони вляглися зовсім уже непристойно, і зміїною шкірою причаїлась під столиком одинока панчоха...

Обережно ступаючи між монетками, що розкотилися з кишені, я підійшов до вікна. Красиве це видовище - погожий осінній світанок на задньому дворі другосортного готелю. Небо розгоралось оранжевим світлом, а робітники, що метушилися внизу, здавалися пласкими фігурками з картону: хтось рубав дрова, хтось розвантажував віз із продуктами, форкали невидимі мені коні, і до звуку їхньої присутності додавався запах - здоровий запах заднього двору.

Мені більше не потрібна Кара. Сова з нею, з Карою. Я жив без Кари двадцять п'ять років - і ще проживу; а от проблему репнутого слоїка доведеться вирішувати, але не зараз. Гроші потрібні, але не терміново - дім і підвал забезпечать нас усім потрібним на зиму. Спальню треба буде добряче облаштувати, і хай буде ще одна спальня, запасна. Вітальня... це вже як Ора вирішить. Цікаво, яке обличчя буде в Ятера... утім, Ятер зрозуміє. Усі зимові розваги - полювання, катання, прийоми... Ні, прийомів не треба, навіщо нам ці похмурі пики... Перезимуємо й так. Вогонь у каміні ні про що не питає, і зимова ніч ні про що не питає... Витрачу Кару на першого-ліпшого злодюжку, та й по всьому.

Робітник у дворі закінчив рубати дрова й заходився збирати їх у стіс; з-за череп'яних дахів тонким краєчком показалося сонце. Я примружився.

Винаймемо карету... Прощавай, Північна Столице, прощавай, префекте, бувайте здорові, ваша величносте. Тільки ви нас і бачили. Уже завтра - завтра! - будемо вдома... Сово, яке щастя!

Я зрозумів, що співаю, причому вголос, причому доволі голосно; перелякано примовкнув - вокальних даних мене природа позбавила, і я ще в дитинстві відзвичаївся розважати себе фальшивими звуками. Який конфуз, не розбудити б Ору...

Вона перевернулася з боку на бік. Зітхнула й усміхнулася вві сні. Я навшпиньки підійшов до постелі, сів поряд на килим і декілька блаженних хвилин роздивлявся її - її брови, її опущені вії, як вона спить.

У коридорі бухали чиїсь неделікатні кроки; я клацнув пальцями, прикриваючи кімнату від сторонніх звуків. Піднявся, знов пройшовся по кімнаті; підійшов до великого дзеркала на стіні. Моє блакитне око сяяло, мов чисте блюдце, а жовте потьмяніло до того, що здавалося добропорядним карим.

Я відступив на крок й озирнув себе з ніг до голови; ледве втримався, щоб не внести з допомогою замовлянь деяких виправлень у фігуру. Незручно, Ора помітить...

Я підморгнув своєму віддзеркаленню. Знайшов серед одягу власні підштанки, наступив голою п'ятою на відірваний гачок, беззвучно засичав від болю - не перестаючи при цьому широко й щасливо усміхатись.

Сово! Я щасливий. Хорт зі Табор - щасливий. Мені хочеться піймати хазяїна готелю, взяти за м'ясисті вуха й цілувати в жорсткий ніс. Мені хочеться бешкетувати, хуліганити, лякати перехожих магічними штуками - як у ранньому дитинстві...

Скоряючись моєму наказу, тонка Орина сорочка вибралася з обіймів моєї сорочки, церемонно вклонилась, підійняла пустим рукавом краєчок пелени; сорочка змайнула слідом. Зависла поряд, покручуючи ґудзичком коміра, потім галантно простягнула рукави...

Я був єдиним глядачем цієї вистави. Я сидів у кріслі в самих підштанках і млів у захваті, дивлячись на танцюючу білизну; по кімнаті ходив легкий вітерець, Ора спала, і хай виспиться, адже попереду - довга дорога...

Потім розвага набридла мені, і одяг, ніби знемігшись, спустився на край ліжка.

Сонячний промінь увійшов у кімнату й уперся в стіну навпроти вікна. Пора вставати, подумав я і зняв захист від зовнішніх звуків. У кімнату ввірвалися гамір робітників на подвір'ї, далеке мукання, стукіт дерев'яних черевиків...

- Оро, - сказав я ласкаво.