Слава ЗСУ!

- Ти маг третього ступеня, - сказав я глухо. - Третій ступінь, і ніяких личин, я не бачу личини! Тобі зі мною не впора...

Ора провела рукою над столом; хмара магічної сили розпухла, мов тісто в діжці, і піднялася над каменями, ніби заграва світла піднімається над великим містом.

Я мимоволі зробив крок назад.

- Дивіться, Хорте... Ось цей смарагд... ні, не цей, а от він... це звичайнісінька впевненість у собі, зате оцей димчастий опал... це така складна річ, як усвідомлення трагічності світу. Ні, не песимізм; колишній власник цього камінчика був життєрадісним товстуном... Мірошником, якщо я нічого не плутаю. Пам'ятаєте мірошника, Хорте? Чи камінчик продала вам його дружина?

Я мовчав. Усе ще не міг повірити.

- А от яшма... Ваша яшма, точніше, та, що ви зняли зі старого барона. Добре, що ви не могли бачити старого зсередини - ви вжахнулися б, Хорте, старий був збудований водночас просто й потворно. Уявіть іржаві шестерні, змащені риб'ячим клеєм... ні, не так, вам не уявити. Коли зі старого витягнули... назвімо це для простоти впертістю... упертістю пилюки, що в'їдається в дерево. Упертістю вогню, що пожирає будинок... Цікаво було подивитися, як старий зміниться і як стане жити. Але на жаль - результат виявився занадто однозначним... Обережно, Хорте. Стій, де стоїш. Мені не подобається розмовляти з тобою, коли в руках у тебе це опудало; я не певна, що в нас узагалі повелася б розмова...

- Ти хто? - спитав я глухо.

- Ти здогадався, - Ора опустила довгі вії. - Я - це я, це мене ти шукав весь час, це мене ти задумав покарати... навіть не з'ясувавши ступінь моєї провини, між іншим.

- У тебе третій ступінь! - гаркнув я. - Ти призначена магиня, неспроможна навіть захистити себе... Це не смішно, Оро!

Вона покривилася:

- Тихше.

Сусіди за стінкою примовкли, ніби почувши її. А може, просто вичерпалися й відпочивали тепер, задоволені.

- Твоя біда в тому, - негучно сказала Ора, - що ти цілком точно знаєш, як влаштований світ. У чому різниця між призначеними магами й уродженими, і чому другоступеневому ніколи не зрівнятися з надступеневим... Правда ж?

Я ковзнув уперед - між секундами, вмить і невловно; простягнув руку до глиняного муляжу. Хвиля чужої волі, нависла над столом, обпекла так, ніби я сунувся не в багаття навіть - у плавильну піч.

Я відскочив, ледве стримавши крик. Налетів спиною на крісло; інстинктивно, не встигнувши усвідомити, що роблю, виставив захист. Жінка в шовковому халаті до п'ят стояла переді мною - визивно беззахисна, тендітна, вразлива.

- Спокійніше, Хорте... Сподіваюся, ви не станете бити мене? Метати блискавки? Тут, у готелі?

Я повільно випрямився.

Що це? Звідки ця істота, яка зі сміхом порушує мої уявлення про світобудову?

- Ти хто? - повторив я глухо.

Ора босоніж пройшлася по витертому килиму. Не спускаючи мене з ока, відшукала в купі на підлозі спершу одну панчоху, потім другу - мов дві зміїні шкіри; пальці її білих ніг виявилися чіпкими і вправними - я заворожено дивився, як вона не нахиляючись підіймає з підлоги свої речі.

Усе ще не спускаючи з мене очей, вона всілась на край ліжка. Повільно, ретельно натягнула спершу праву панчоху, потім ліву; наділа крохмальну нижню спідницю, а поверх неї верхню спідницю, а потім - звичну чорну сукню; зняла зі спинки стільця широкий чоловічий пояс. Затягнула на талії - чорнильниця дзвякнула, вдарившись об недійсний оберіг від чоловічої сваволі.

І тільки завершивши довге демонстративне вдягання, вирішила нарешті заговорити:

- Хорте... Якщо тобі так потрібна твоя Кара - ти візьмеш її. Але не раніше, ніж я буду певна, що, отримавши боввана, ти зараз не скрутиш йому шиї.

- Це - твоя справжня подоба? - спитав я хрипло.

Вона дивилася мені в очі:

- Ні.

- Личина?

- Ні. Перед тобою справді лялька. Моє породження, моя тінь. Гороф дібрав правильне слово...

Я кохав ляльку.

Я кохав ляльку! Ганчір'яну ляльку на чиїхось пальцях, на товстих волохатих пальцях надступеневого мага...

Я! Кохав!

Та, що стояла переді мною, замовкла, дивлячись мені в обличчя. Я й сам відчував, як мертвіють щоки. Як ліхтарем розгоряється жовте око.

- Я вб'ю тебе, магу. Виходь! Покажись, ти, мерзотнику! Покажи своє обличчя, обличчя чоловіка! Я однаково доберуся до тебе, з Карою чи без Кари - ти, виродку! Брудний черв'як, породження смітника, не тремти, покажи своє справжнє обличчя!

Біла лялька мовчала. Дивилася зовсім по-людськи.

- Ти боїшся зустрітися зі мною, як чоловік із чоловіком? Ти надаєш перевагу спідницям, збоченцю?