Слава ЗСУ!

Стас теж ніколи майже не міняв рішень. Юля знала, що тихе "ні" - те саме, що бетонна стіна з випнутими прутами арматури; напевно, ця властивість потрібна була в його роботі. Прийняти рішення, взяти на себе всю відповідальність і не відступати до кінця; у повсякденному житті професійні якості інколи обертаються вадами, але Стасові рішучість і впертість ніколи не здавалися Юлі таким уже криміналом.

І з Аліком буде нелегко, та в чоловіка має бути характер. Так казав Стас, і Юля погоджувалася: людина, що не вміє казати "ні", не може в наші дні сподіватись на успіх. Віслюкову впертість треба повернути на користь - тоді вона називатиметься залізною непохитністю; так казав Стас, і Юля кивала, а попереду манячила, здираючись по залитому сонцем серпантину, пряма синівська спина...

* * *

Другого дня вони познайомилися з Олексієм, Іриним чоловіком. Це був молодявий, маленький - заввишки такий, як Юля, - верткий чоловічок. Він довго тиснув руку Юлиному чоловіку - з Іриної розповіді виходило, ніби Стас захистив її честь мало не на дуелі.

Пансіонат справив на Юлю велике враження. Наймана квартира на цьому тлі здалася ще незатишнішою; пансіонатний пляж був майже порожній, і в кінці його, на маленькому пірсі, влаштувалися серфінгісти.

Алік сидів навпочіпки й зачаровано витріщався на прозоре вітрило у вигляді бабчиного крила, на мокру дошку з кілем, подеколи обережно, з побожністю, торкав святиню кінчиками пальців. Сивий і засмаглий, як на негативній плівці, інструктор щось пояснював - Стас кивав; на світло показався гаманець із грішми, і Юля здивувалася, побачивши, що чоловік уже розраховується.

За півгодини Стас прийшов на пірс у самих тільки плавках - і чужих кедах на грубу шкарпетку; спритно заліз на дошку, заново вислухав інструкції - і враз повалився у воду, яка в той день була не тепліша за п'ятнадцять градусів. Юля злякалася, побачивши його вирячені очі, - та вже в наступну секунду Стас опанував себе і під зливою напучувань, що летіли з пірса, став видиратися на мокре слизьке суденце...

У той день вони простовбичили на пірсі до темряви. Мешканці пансіонату пообідали й повечеряли, Юля з сином закусили біляшами, купленими в рознощиків, а Стас і зовсім нічого не їв - одиноке вітрило виднілося вже біля дальнього причалу, координацію й хватку Юлиного чоловіка багаторазово оцінила юрба, особливо Іра та Олексій. Алік нарешті знайшов собі хлопця для забав, і тільки Юля відволіклася, як якась бабця вже бігла зі скаргою - в неї влучили каменем... "А якби по голові?!"

Стаса витягнули на берег тільки зусиллями інструктора, якому все набридло і треба було замикати сарай. Дорогою додому Юлин чоловік здавався цілковито щасливим. Похмурий Алік теж розвеселився - тато жартував із ним і грав у доганялки, на веселу ворушню батька та сина обертались перехожі, а Юля йшла позаду й думала, що проминулий день був нічогенький, що ходити до пансіонату краще, ніж товктися на міському пляжі, і що добре б з'їсти чого-небудь гаряченького...

По товстому жилавому стовбуру стрибала, розважаючись, білка. То пірнала в сутінки, то показувалася знов; Алік спробував її нагодувати - марно.

Лебеді спали просто посеред ставу - сховавши під крило голови, склавши петлею пухнасті шиї, повільно дрейфуючи вслід за ледве відчутною течією.

(кінець цитати) * * *

Другого дня вранці в готелі "Північна Столиця", великому й шумному готелі навпроти ринку, з'явився новий постоялець - товстий заможний землевласник, який вписав у готельну книжку нікому не відоме ім'я й незрозумілу мету поїздки - "розважальна подорож". Таких, хто потребував розваг, багато було в "Столиці" - я гадав, що на товстуна не звернуть уваги.

Так воно спочатку й було.

Замкнувшись у номері, я скинув разом личину (проклятий тягар!), чоботи й плащ. Не роздягаючись, повалився на ліжко поверх вигадливо вигаптуваного укривала; номер коштував у півтора раза дорожче, ніж мої апартаменти в "Ховрахові", зате тепер я міг сподіватися на певну анонімність. На певну, тому що жодного великого мага моя личина не обдурить.

Добре, що на світі не так багато справді великих магів.

Я лежав, закинувши руки за голову, і дивився, як ворушаться пальці моїх ніг під нитяними панчохами. Безсонна ніч давалася взнаки - думки текли рівненько, дисципліновано, жодна не наважувалася піднестися над іншими, піднятися до рівня шляхетного безумства й набути таким чином статусу Ідеї...

Пролежавши години півтори, я піднявся, умився холодною водою з глека, поміняв сорочку, натягнув личину охочого до розваг товстуна й відправився до міського префекта.