Слава ЗСУ!

ПОРАДА П'ЯТА: Якщо в тебе продірявів черевик або порвалася куртка - не западай у спокусу полагодити їх за допомогою магії. Господарча магія принизлива для вроджених магів; звернися до матері чи служниці.

ПОРАДА ШОСТА: Старанно навчайся географії, астрономії, математики, краснопису, хімії, по змозі - медицини. Кожен маг має бути всебічно освічений і знатися на лікарських травах.

ПОРАДА ОСТАННЯ: Бережи здоров'я змолоду. Знай: занепале здоров'я неможливо поправити за допомогою магії.

Тепер, мій друже, ти знаєш, що робити для того, щоб повністю усвідомити свою владу й повернути її на користь собі та людям. Бажаю тобі життєвих успіхів!"

* * *

Я не намагався сподіватись, що префект забуде свою погрозу. Він пережив декілька вельми прикрих хвилин - і свідками його страху були підлеглі; він сам був винен, та я трохи шкодував тепер, що дав волю емоціям. Такий префект схожий на цеглину на даху. Не треба розхитувати його - зірветься в найгіршу мить...

Хоч мій новоз'явлений недруг і володів каналами для скорої помсти, у мене були підстави думати, що квапитися він не стане; проте, увійшовши до "Північної Столиці", я виставив п'ять сторожових заклинань - біля входу, у коридорі, під вікном, біля дверей до номера, під власним ліжком - і тільки тоді, добряче втомлений, гукнув покоївку й звелів принести письмове приладдя.

Моя здобич була варта того, щоб дістати заради неї і впливового ворога. Поскрипуючи поганеньким готельним пером, я добував із пам'яті імена й дати - добував, щоб перенести на чистий аркуш.

Папери, що їх я проглянув у темряві, мали, як правило, типовий запис: "Отакий і такий заявив, що його родич такий-то отакого місяця й такого числа зник за невідомих обставин. Шкоди майну не завдано... Указану особу оголошено в розшук". Серед інших документів я знайшов і заяву ювеліра Ягора Дрозда про зникнення його законної дружини Філли. Папір був перекреслений червоною смугою, внизу була дописка: "Зникла повернулася додому ціла й здорова. Розшук припинити". Згадалася саркастична усмішка нещасного ювеліра: "Та як вони шукають"...

Серед документів про безслідне зникнення (грубий стіс - усього лише за останніх декілька місяців!) штук двадцять були перекреслені отакою червоною рисою. Не скажу, що зберегти їх у пам'яті було легко - проте ось імена з адресами, виписані в стовпчик, і тепер залишається тільки обійти їх і з'ясувати, хто зі зниклих...

Раптовий напад тривоги урвав мої азартні міркування. Я не одразу зрозумів, що це спрацювало сторожове замовляння, встановлене біля входу до готелю; за секунду збентеження посилилося - вітаннячко від сторожа, встановленого в коридорі.

Я розвернувся лицем до дверей. Не підводячись із крісла, з'єднав долоні й зімкнув пальці; мій батько не визнавав ні жезлів, ні батогів, ні інших модних дрібничок. Мій батько був натураліст і в тому ж дусі виховав єдиного спадкоємця...

Невже хтось із магів поза ступенем здатен опуститися до державної служби?! Ні, найпевніше це той самий, що супроводжував мене в архіві... Перший ступінь, підкріплений бойовим жезлом у широкому рукаві.

А мій глиняний дружок на столі... Де?! Куди подівався?! Капелюх - на підлогу, шийну хустину - геть... А, ось він, сховався під недбало кинутою серветкою... Милостива сово, за кілька секунд пошуків я змокнув, мов загнаний кінь!

Спрацювало сторожове замовляння перед дверима, я зосередився - та візит не відбувся. Той, хто прийшов до мене в гості, здатен був передбачити, яку зустріч я готовий йому зробити.

Усе, вже йде. Кроки, що демонстративно віддаляються по коридору - при тому що досі візитер пересувався зовсім безгучно. Послідовний відбій трьох сторожових замовлянь. Тиша, тільки десь під вікном лаються торгівки...

Це, звичайно, не напад. Так, примірочка, перевірка слуху.

* * *

- Здоров'я й усяких гараздів вашій сові, любий Хорте зі Таборе! Будьте ласкаві, зніміть личинку, у нашому клубі не заведено...

Дідусь-кульбабка усміхався зовсім по-батьківськи - я піймав себе на тому, що його усмішка не дратує мене, як раніше, а навпаки, не без приємності.

Я озирнувся - звичайно, дзеркало в гардеробній настроєне ловити личини. Тепер у ньому віддзеркалювалися всміхнений дідусь, полірована стійка - і товстий землевласник, причому цей другий був схожий на шмат підталого холодцю - крізь одутлі обриси приземкуватої фігури виразно просвічувало чорне незмінне ядро.

Я заплющив очі, а коли розплющив їх, із дзеркала дивилося на мене моє власне відбиття: одне око жовте, друге синє, куртка потерта й чоботи вкриті пилом. Я прийшов до клубу, вдягнений не за протоколом; дідок докірливо похитав головою, і за секунду звідкись вискочив хлопчик із двома величезними щітками - взуттєвою та одежною. Поки мене чистили, я з замішанням зрозумів, що не можу визначити магічний ступінь дідуся-кульбабки. Не можу - і квит.