Слава ЗСУ!

Може, все-таки перекинутися на кажана?

- А що це у вас у мішечку? - раптом спитав король. - Ні, в цьому футлярі муляж, я знаю... А цей гаман ви так торкаєте, ніби там щонайменше діаманти...

- Це моя колекція, Ваша Величносте, - я присилував себе всміхнутися. - Я збираю кулони із самоцвітного каміння... і досягнув успіхів.

Шкіряна поворозка піддалась не одразу. Я акуратно зняв гаман із паска і, запустивши руку всередину, витягнув пригорщу камінчиків - не зводячи при цьому погляду з королівського обличчя.

Густа хмарка чужої магії шкребла мені долоню.

Усього камінчиків було два десятки. Здобич, на яку пішло багато зусиль, часу, поту - і, можливо, крові, якщо враховувати мстивість префекта...

Різноманітні морди, обличчя, рила, очі. Усі зняті з ший блукачів, які на певний час зникли, а потім повернулися додому.

Король роздивлявся камінчики на моїй долоні. Ібрину було цікаво, та не більше.

Раніше він ніколи не бачив таких дрібничок.

* * *

"...Чорний Лівша? Не треба казок, я прекрасно знаю, хто це такий і звідки взявся...

...З самого малечку з дивацтвами - боявся щось загубити. Ходив вічно із заклопотаним обличчям, перевіряв, чи на місці капелюх, чи на місці хустина, чи на місці каламар, чи не закотилась монетка... Діти, товариші його, сміялися з нього й дражнили. Від насміхань цього його дивацтво не поменшало - навпаки; утім, у навчанні воно йому нітрохи не шкодило, навпаки, учитель, який читав нам теорію й практику магії, був ним дуже задоволений...

...Коли йому було тринадцять років, сталось нещастя: укотре переперевіряючи вміст своєї торбини, він потрапив під мимоїжджу карету й утратив ліву руку - кисть... Проте занять магією не полишив.

...Вибирали самі. Я, наприклад, вважав і вважаю, що традиційна форма невеликої палички з коштовним каменем ідеальна для ініціювального предмета; дівчина, яка разом із нами отримала призначення мага, зупинила свій вибір на золотому обручі-наголовнику. А він - незвично довго думав, міркував і, коли розтулив рота, уразив усіх: і комісію, і товаришів. Я хочу, сказав він, мати ініціювальний предмет, який неможливо втратити. Я хочу ініціювальний предмет у вигляді руки - штучної лівої руки...

...Несвідомо мститься за всі кривди, яких зазнавав у дитинстві. Усі замовляння, усі магічні діяння перестроїв під ліву руку... Так, тепер його звати Чорний Лівша, і, чуючи це ім'я, здригаються й озираються..."

* * *

Мене доставили, як і було обіцяно, точно на те місце, де я дістав запрошення на аудієнцію. До парадних дверей готелю "Північна Столиця".

Розпрощавшись із панами магами на службі (я не приховував свого до них ставлення, а тому розстались ми вельми холодно), я певний час стирчав на ґанку, жадливо вдихаючи чисте нічне повітря. Чомусь це здавалося дуже важливим - продихатися; затхлий дух комфортабельної карети й чад численних королівських свічок сильно забили мені ніс і горло.

Ач, який ти неспокійний дружок, мій глиняний бовванчику. Схоже, насолоджуватися твоїм товариством протягом півроку - неприпустима розкіш...

Якийсь час я бездумно милувався зірками. Потім повернувся до готелю спиною і побрів, куди очі ведуть.

Тьмяні ліхтарі не стільки допомагали моєму денному зору, скільки заважали нічному. У Клубі Кари світилися вікна, там, напевно, ще не закінчили бенкетувати; та на саму думку про те, щоб повернутися до галасливого товариства магів напідпитку, мені зробилося сумно.

Чому б королю не заморити свого тестя звичайним королівським чином - підсипавши отрути у вино, приміром? Або подарувавши отруєні рукавички? Та хтозна - вся історія кишить убивствами з державних міркувань, і вбивають, не зважаючи на ступінь спорідненості...

Можливо, в бунтівного князя теж є на службі "серйозні люди". Князьок не дурень, він напевно прикритий магічним щитом - проти отрути, проти залізної зброї, проти всякої можливої капості...

А проти Кореневого замовляння немає щитів. Не викували ще, та й навряд чи коли-небудь зберуться. На те воно й Кореневе.

Я відчув укол тривоги. Тому що давати таку зброю до рук випадкової людини, безвідповідального щасливця, на якого вказав жереб, - це, знаєте, щонайменше легковажно. Гаразд, хай засновники клубу мають на членських внесках нечувані гроші, однак хоч натяк на здоровий глузд має бути?!

Мені на секунду уявився шлях шантажування, що веде до верхівки влади. Тільки й діла, що страхом і вимаганням зачепитись де-небудь на троні - півроку для цього вистачить, а потім уже до гри вступлять інші сили, й інша зброя захистить колишнього носія Кари...