Слава ЗСУ!

Невже ніхто не пробував? А якщо пробував - чому зірвалося? Не вистачило сили духу? Рішучості? Талану?

А може?..

Тьмяний ліхтар над дверима якогось дамського салону так і ліз в очі, так і заважав дивитись, забиваючи нічний зір жовтою ватою свого безпомічного світла. Я роздратовано погасив його - і наступної секунди спинився, весь обернувшись на слух.

Ворушня.

Глухі скрики. Сопіння. Удари.

Далеко, за квартал звідси. Я почув усе це тільки тому, що вітер зовсім стих, що навколо мовчали навіть цвіркуни, і клятий жовтий ліхтар таки погаснув.

Я б сприйняв це за звичайнісіньку бійку або звичайнісіньку сутичку грабіжника з небеззбройною жертвою, якби не слабкий струм магічної волі, рваний, як стара мішковина.

Маг там був тільки один. А пітних м'язистих тіл - штук п'ять.

Ще декілька тижнів тому я не задумуючись кинувся б до джерела звуків. Не обов'язково втручатися - просто подивитись.

Але тепер я завагався. Чи не провокація? Тягаючи на паску таке потрібне багатьом Заклинання, мимоволі станеш підозріливим...

Струм магічної волі стрімко слабнув.

Я пішов спершу повільно. Потім - усе наддаючи ходи; поодинокі ліхтарі гасли при моєму наближенні, видимість почіткішала й пояснішала, хіба що кольорів я не розрізняв. Усі вони здавалися різними відтінками коричневого.

І я враз побачив їх усіх.

Четверо красенів - шкіряні куртки, широкі ножі, воші й запах поту - стояли півколом. Справді страшним був тільки один - пелехата голова, пов'язка навколо ока й перекреслений шрамом рот. Решта були шмаркачі, які прагнули крові; один держався за вухо, у другого безсило теліпалася рука, у третього наполовину спалене було волосся. І винною в цьому була жертва, яку молодці не змогли швиденько завалити; жертва стояла спиною до стіни багатого купецького дому, і в щілинку віконниці - я помітив - за близькою розв'язкою спостерігали три пари уважних переляканих очей.

Терпіти не можу боягузливих купців.

Обличчя жертви закривав каптур, плащ спадав до щиколоток, та я не міг помилитися. Сувора пані в чорній сукні носом до носа зітнулася з людською підступністю.

Старший розбійник випустив невиразний владний звук.

Його учні (а це були саме учні) безшумно й зло атакували. Водночас із трьох сторін; то була не перша їхня атака.

Пані в чорному скинула руку - на хвилю пізніше, ніж треба б. Двоє шмаркачів відхитнулись, та третій прорвався крізь тонке замовляння й схопив жінку за зап'ястя.

Гордовита красуня скрикнула від болю.

Я дивився, що буде далі.

Шмаркач - фізично він був набагато сильніший навіть за найсильнішу магиню - завернув її руку за спину, відірвав жінку від стіни і підтягнув до свого наставника. За похвалою, напевно.

Старший розбійник знову випустив якийсь незрозумілий звук - очевидно, переможну лайку. Навряд чи ця істота вміла висловлюватися виразно, зате експресії в його голосі було - й на воза не забереш.

Жінка загарчала крізь зуби - ще намагаючись сотворити замовляння, та вже не маючи для цього сил. Дві пари рук бігали в неї на поясі; раз! - і полетів у пилюку оберіг від чоловічої сваволі. Не вберіг, така йому красна ціна! А молодики вже дібралися й до гаманця; раз-два - стали жертвою брелок у вигляді тигрячої морди та срібна чорнильниця...

Але ось до жадібних юнаків, що допалися до золотих монет і брязкалець, приєднався старий хтивий козел. Затріщала тканина плаща, дама в чорному приглушено скрикнула, намагаючись витрусити старигана з-під спідниці. У якусь мить їй це вдалося, та ґвалтівник одразу ж здійснив маневр у відповідь, і знесилена магиня розтягнулася на землі, і зойки її залунали вже з-під задертого на голову подолу; я вирішив, що норовисту жінку вже добре навчено, простягнув руки - метрів на чотири - і взяв отамана за горло.

Хтива тварюка захрипіла. Молодики, захоплені грабуванням, почули цей хрип тільки за секунду. Ще якийсь час знадобився їм, щоб повірити своїм очам - їхній одноокий ватаг бовтався над землею, смикаючись, ніби в зашморгу; та так воно, власне, й було.

Я кинув його в останню мить. Не з жалю, звичайно ж, а з огиди. Невелика радість - душити мерзоту до смерті, і без того тепер доведеться довго-довго відмивати руки...

Розбійник повалився на землю - та так і лишився лежати. Шмаркачів так уразила моя поява, та ще й неймовірно подовжені руки, що вони спробували були розбігтися - я впіймав їх "сіточкою" і стягнув разом так міцно, щоб дихати вони могли тільки по черзі.

Замість трьох соціально небезпечних юнаків на землі утворився хрипучий, повний бурхливого страху клубок. За секунду перед тим я позатикав їм роти - щоб не порушували сну чесних громадян; віконниця купецького дому була тепер щільно зачахнута, і можна було подумати, що три пари очей за віконцем мені привиділися.