Слава ЗСУ!

Чи це так посміялося замовляння Кари? Я ще не використав його, а воно вже "використало" мене, інакше звідки ця звичка - любити жертву в ближньому своєму?

У двері постукався прислужник із вином - я велів йому поставити піднос перед дверима номера.

- Оро, не з примусу, а з приязні... Я мешкаю тут під личиною, слуга напевно підглядає. Зробіть ласку - візьміть під дверима ваше вино...

Вона легко підвелася. Закон Терезів є Закон Терезів; якби попросив я її стягнути з мене чоботи - стягне? Чи не схоче? Цікаво.

- Я зовсім вам не подобаюсь, Оро? - спитав я з фальшивою усмішкою.

Вона зміряла мене сухим, гострим поглядом. Одним духом осушила свій келех; я вже готовий був підкинути їй цю ідею щодо чобіт, та все-таки опам'ятався. У даному разі жінка потрібна мені не для розваги - для діла...

Жінка тим часом промокнула губи серветкою. Глибоко зітхнула, піднялась і величною ходою пішла до ліжка; і поки вона йшла, дрібненькі гачечки на спинці її сукні взялися вискакувати з таких само дрібних петельок, самі собою і один за одним: трісь-трісь-трісь...

Зневажаю жіночу магію й успішно їй опираюсь - та Ора не застосувала жодного прямого діяння. Воля її спрямована була на маленькі сталеві гачечки, яких у будь-якій галантерейній крамничці хоч пригорщами греби; а що гачки вилітали з петельок так чудернацьки і сукня оголила спину так недбало й дивно, ніби жінка міняла шкіру, і що плечі, які показалися з-під шовків, були бездоганно білі та досконалі за формою, так магічного діяння тут не було ні на копійку, а була повага до Закону Терезів, який приписував із кредитором розплачуватися за повною програмою...

І от я піднімаюсь, за два кроки наздоганяю жертву, ніжно хапаю за волосся й розвертаю лицем до лиця, і так само ніжно, зубами, беруся за теплі, із запахом парфумів губи...

Ні. Я сиджу за столом, усіма десятьма пальцями вчепившись у край стільниці. Власному пориву можна інколи піддатися. Але вдіяти так, як сподівається провокатор...

- Оро! - глухо сказав я в оголену вже спину. - Справа, про яку я хочу вас прохати, нічого спільного не має з тілесними втіхами.

* * *

- Усе? - перепитала вона недовірливо.

- Потім ми повернемося назад. Якщо мене що-небудь затримає, ви повернетеся самі... Карету я оплачу.

- Ви використовуєте мене як пішака, - сказала вона задумливо.

- Ніхто не сказав, що я мушу використати вас як козирного туза. В усякому разі, після прийому ваше зобов'язання переді мною визнається виконаним. А вам же того й треба?

Вона несподівано всміхнулася:

- Ви ніколи не помічали, як ваші очі міняються ролями? Коли світиться синє око, ви стаєте надзвичайно привабливим. Зате коли загоряється жовте - на вас страшно дивитись... Як дивно.

І вона розсміялася. Якийсь час я дивився, як вона сміється, потім усміхнувся теж:

- Цікаво, а ви спеціально підфарбовуєте повіки трохи різними фарбами? Щоб виникала ілюзія різних очей, як у вроджених магів?

- Квити, - сказала вона, зганяючи з обличчя усмішку. - До речі... чому ви не спинили цих мерзотників одразу? Адже я помітила, ви стояли в затінку хвилини три, перш ніж...

Я знизав плечима:

- Три хвилини? Ви перебільшуєте...

- Ні, Хорте. Ви не бачите нічого поганого в тому, щоб трішки познущатися з жінки, правда ж?

- Ще трохи, - сказав я жовчно, - і виявиться, що цих... жвавих молодиків нацькував на вас я. Щоб позловтішатися. Правда ж?

Вона всміхнулася знову. З переміною настроїв на її обличчі могла позмагатись хіба що весняна погода.

- Я не хочу з вами сваритися, Хорте.

- Я теж не хочу з вами сваритися, - сказав я примирливо. - До речі... ви справді виграли цей камінчик, жовтенький такий... у карти?

- Що значить "справді"? Гадаєте, я збрехала?!

Роздратування її було, мов пісок в очі; я ледве втримався, щоб не прикрити обличчя долонею.

* * *

Той, хто спостерігав за мною, ні разу більше не опустився до прямого вистежного замовляння. Щоправда, і я був насторожі; по кілька разів на день, бувало, я відчував пильну до себе увагу, і спостережник був маг, а вже кому він служив - префекту, королю чи комусь іще, - з'ясувати було неможливо.

Часта зміна личин уже не давала належних результатів; після того як під вікнами "Північної Столиці" з'явились відвідувачі - чергові шукачі замовляння Кари, - мені довелося з'їхати з готелю й найняти кімнату неподалік од клубу.

Маг-шпигун, який служив префектові, більше не показувався в клубі. Зате якось за день до королівського прийому, я носом до носа зіткнувся з торгівцем зіллям, тим самим, у якого трагічно загинула дочка, який знав злочинця, прагнув Кари - й одним із перших почув мою відмову.