Слава ЗСУ!

А проти цього збіговиська навіть міський базар здавався острівцем тиші й усамітнення. Минуло не менше п'яти хвилин, перш ніж у жахливому гаморі я став розрізняти окремі голоси, а серед безлічі облич нарешті знайшлися знайомі фізіономії.

По-перше, пан префект - у парадному мундирі, обік від решти гостей, оточений купкою бундючних, теж високих і теж дуже широких у плечах панів. За їхніми спинами - маг першого ступеня, шпигун, якого я свого часу облив лимонадом.

По-друге, молодший із королівських магів - не ховаючись і не соромлячись, молодик стояв на сходинках, що вели до порожнього поки що трону, і розглядав натовп запрошених; у їхні помисли він проникати не намагався, однак найменший натяк на нелояльність відстежував.

Потім я побачив войовничого пана, який залишив свого меча при вході на східці. Його супроводу - карликів - у натовпі не було видно, і тільки певний вільний простір навколо мечоносця вказував на їхню присутність.

Потім я побачив благовидного дідуся, призначеного мага першого ступеня, - він розмовляв про щось із тим самим непоказним паном, якого я взяв на замітку як надступеневого й дуже серйозного. А потім, придивившись, я зрозумів, що в залі десятків два магів - і нема жодного нижчого за перший ступінь... Крім Ори, мабуть.

- Оро, - сказав я, мило всміхаючись супутниці. - Перед нами довга низка знайомств... Бачите тих двох добродіїв, що розмовляють? І того юнака в клубному камзолі? І того худорлявого суб'єкта з великими вухами? І цього...

- Вас цікавлять маги, - сказала Шанталія, повертаючи мені мою усмішку. - Хоч би що ви там думали про мої можливості, та вже виділити в натовпі мага я сяк-так умію!

- Прекрасно, - сказав я нетерпляче. - Отже, нам треба познайомитися з усіма цими...

У цю мить мене міцно взяли під лікоть. Я ледве спромігся не здригнутись.

- Ідіть за мною, - ледь чутно сказав старший із королівських магів (а це був саме він).

- Але зі мною супутниця, - і досі всміхаючись, я вивільнився.

- Супутниці в договорі не було, - сказав маг, і тільки дуже уважний спостерігач уловив би ознаки знервованості в його голосі. - Ви самі. Зараз.

Ора дивилася запитально. Я помітив, що молодий маг на сходинках трону теж поглядає в мій бік. І що за всім цим дуже уважно спостерігає пан префект.

- Звичайно, - сказав я, усміхаючись ширше можливого. - Одну секунду... - я обернувся до Ори. - Ласкава пані моя... Я залишу вас ненадовго. - І, нахилившись до самого вуха, додав: - Маги. Спостерігайте. Зрозуміло?

- Ну звісно ж, мій ласкавий пане, - промуркотіла Ора так гучно, що найближчі до нас гості озирнулися. - Звичайно, я скучатиму.

* * *

Королівський маг провів мене крізь декілька непоказних, де-не-де потайних, де-не-де просто прикритих портьєрами дверей. Піднявшись по кручених сходах, ми опинилися в геть темному, вузькому, як кротячий лаз, коридорчику; мій проводир відчахнув важку оксамитову завісу, і я зажмурився від сліпучого світла.

Просто перед нами - трохи вище - покоїлася туша палацової люстри. Звідси, зблизька, гігантський світильник уражав як розмірами, так і філігранністю роботи. Люстра здавалася пишним бронзовим деревом, кожний листок, кожну стеблинку було викувано так ретельно й з дотриманням таких деталей, що ставало шкода: адже знизу, із зали, неможливо оцінити всю красу цього витвору мистецтва...

Я подивився вниз.

Весь зал був як на долоні - на дуже великій долоні. Де-де в прогалинах між групками гостей крижано поблискував білий паркет. Я побачив, що в залі так тісно тому, що частина його відгороджена ширмами, там метушаться слуги й ломляться від страв уже накриті столи. Я зрозумів, що дивлюся крізь одне з вітражних вікон під стелею - колір скла надавав крихітним обличчям гостей то ляльково-рожевого, то мертвотно-синього відтінку.

- Я кажу від імені короля, пане Хорте зі Таборе. Тут - ваше сьогоднішнє місце. За кілька хвилин Його Величність посяде місце на троні. Ще за півгодини, за нашими розрахунками, прибуде Дривегоціус - він спеціально запізнюється, щоб з'явитися з найбільшим ефектом. Ви дасте йому час на привітання... Після цього, не гаючись, здійсните потрібний обряд і застосуєте замовляння Кари. Дривегоціус любить ефекти - його смерть перетвориться на грандіозне видовище... І тисячі людей будуть свідками того, що жодного найманого вбивці не було й сліду Після того, як ущухне метушня, вас виведуть із палацу...

- Не зовсім зрозумів вас, - сказав я, сам відчуваючи, як невтримно наливається жовтим моє ліве око. - Я прийшов на прийом, як годиться, із супутницею... Ви хочете загнати мене під дах на весь час прийому?!