Слава ЗСУ!

Виявляється, змагаючись із Хариком, я пропустив появу короля. Тепер Його Величність уже стояв на сходинках трону, а зібрання вітало його загальним поклоном. Я знайшов очима Ору - її біле волосся світилося в натовпі, як маячок.

Король звернувся з промовою до своїх гостей; говорив він самі банальності, і все це тривало хвилини три.

Потім король закликав відпочивати й розважатись.

Ширми роз'їхались. У залі одразу стало просторіше; схований на балконі оркестр заграв делікатно і разом з тим потужно. Оживилися голоси, розлігся манірний жіночий сміх; веселощі почалися.

- Зараз з'явиться об'єкт, - пошепки сказав Харик. Я незадоволено на нього покосився, але він звертався не до мене. Маг поза ступенем так нервувався, що опустився до думок уголос.

Можливо, його кар'єра - або кар'єра його сина - залежить від успіху цього замаху?

Я криво осміхнувся. Сама словосполука "кар'єра мага" звучала образливо.

Харик помітив мою усмішку. Він просто-таки смикнувся; а може, подумалось мені, він бачить перед собою конкурента? Гадає, що після успішного застосування Кари я стану до короля на службу і тим самим відсуну його (і сина) на другі-треті ролі?

Гості щільним кільцем обступили столи. Їли мало - більше пили; я бачив, як розгублено озирається Ора. Навколо неї був уже не один, а цілих три залицяльники - двоє тримали перед нею підноси з їжею й фруктами, третій наливав вина. Вона не пропаде, подумав я понуро.

Ора перестала озиратися і про щось жваво заговорила з найвищім із своїх залицяльників. Я приглядівся... і на секунду затамував дихання: довготелесий залицяльник був магом поза ступенем. Здається, він був одним із тих, на яких я встиг Орі вказати...

Я бачив, як Ора засміялася й кокетливо торкнула магічні камінчики на шиї. Маг усміхнувся у відповідь; вона вказала йому когось у натовпі і, запанібрата схопивши надступеневого за рукав, повела його кудись у напрямку до трону...

Я прослідкував за її рухом - і наштовхнувся на погляд короля. Секундний, ніби неуважний погляд; навколишнім здалося, що король дивиться в стелю, та Його Величність глядів у маленьке вітражне вікно, і мені здалося - хоч це було неможливо, - що він мене бачить.

В усякому разі, точно знає, що я тут.

Я кліпнув; пошукав очима Ору. Довготелесий маг знайомив її... так, саме знайомив її з непоказним чоловічком років сорока - теж надступеневим!

Я відчув, як липне до спини батистова сорочка. Ора Шанталія виявилася чудовим виконавцем. Вона була знаряддям, яке продовжує діяти навіть тоді, коли рука його власника розтискається. Тепер Ора чесно відпрацьовувала свій обов'язок за Законом Терезів - сяяла, привертала до себе увагу, знайомилася з магами. І я, спостерігаючи згори, міг, якби трохи везіння, дещо помітити...

Але не помічав.

Вони бачили в ній не слабеньку магиню, а передусім гарну жінку. Вони говорили компліменти, сміялися, кількох Ора вітала як давніх знайомих... Я відчував їхні грайливі, поки ще делікатні потоки магічної привабливості. Флірт? Чи захопиться хтось сильніше, ніж дозволяють правила пристойності? І що тоді зробить Ора - можливо, залицяння на балах звичні для неї? І те, що мені, "вільному тхору", уявляється соромітним, - для неї припустиме й миле?

Королівський маг тяжко дихав за моїм плечем. Хвилини бігли, гості веселилися, король розмовляв із кимось... ні, не "з кимось", а з паном префектом! Тільки дуже уважний спостерігач помітив би ознаки напруги на рум'яному обличчі Його Величності. Час ішов, а бунтівний князь безсовісно запізнювався.

- Послухайте, люб'язний Харику... А може, ваш Драго... ваш князь узагалі не з'явиться, га? Ви б сходили, дізналися, в чому річ?

- Мені наказано залишатися тут, хай би що сталося, - промовив маг і після паузи додав: - Люб'язний.

Шум у залі наростав; хтось із магнатів застукав виделкою в мідний таріль, вимагаючи загальної уваги. У трохи притихлому гомоні йому вдалося сказати тост на честь короля; ласкаво усміхнувшись, Його Величність підвівся, випив свій келех до дна й спустився з трону - поспілкуватися з гостями.

Я дивився, як Ора розмовляє з прищавим парубійком - уродженим магом першого ступеня. Як парубійко червоніє та блідне - на якусь мить мені здалося, що його вразили злощасні камінчики. Я ладен був зробити стійку, мов мисливський собака, та в наступну секунду з'ясувалося, що шмаркача цікавить виріз Ориної сукні. Та й усе.

Пан префект залишився стояти біля підніжжя спустілого трону, і вираз його обличчя мені не сподобався. Згадалася погроза щодо непідписаного наказу про мій арешт; невже вони пішли б на це? Створивши прецедент, який дуже збентежив би панів уроджених магів...