Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Магам можна все

А щоб він запався, той день, коли я виграв прокляте замовляння Кари!

Гомін у бенкетній залі досягнув свого апогею. Гор зі Харик, який уже хвилин п'ять пожирав власні вуса, тепер почав гризти губи.

- Дізнайтеся, в чому річ, - повторив я буркотливо.

У цю хвилину за високими дверима зали коротко ревнула труба. Вартові біля входу виструнчились; забіглий маленький церемоніймейстер тричі грюкнув жезлом об підлогу:

- Ясновельможний князь Дривегоціус із почтом!

Я сунувся вперед. Тихо зробилося в залі, і, ніби поважаючи цю тишу, моє серце пропустило удар.

Гості розступилися, звільняючи доріжку до трону. За секунду до того король посів своє місце; обличчя Його Величності здалося мені до непристойності рум'яним. Утім, можливо, винним у тому було кольорове скло вітража.

По утвореному в натовпі коридору вже ступав кремезний темнолиций чоловік років п'ятдесяти. За ним слідом, відстаючи на п'ять-шість кроків, йшов почет - троє супровідників були невисокі, широкі в плечах і довговусі, четвертий виділявся велетенським зростом. На гладко виголеній голові велетня щільно сидів широкий обруч із жовтого металу.

Обруч притягав мій погляд. Я насилу змусив себе відвести очі.

Зосередився, дивлячись, як князь і король церемонно один одного вітають.

За моїм плечем напружено чекав Гор зі Харик.

Я дивився на князя. Дивився й відчував, як холоне в грудях, холоне в животі, як виступає на лобі холодний піт.

Навколо князя щільним коконом стояв згусток чужої магічної волі, і це не були прості замовляння. Це був щит, наділений страшною силою, силою, що значно переважала мою. А таких сил у світі було не так уже багато - в усякому разі, досі я так думав...

Кореневе замовляння Захисту!

- Починайте, - сказав Гор зі Харик за моєю спиною.

- Ще не час, - відповів я сухими губами.

- Починайте, - прогарчав надступеневий королівський маг, - або я протну вас стилетом!

Ось, значить, як...

Я обернувся. Позаступеневий був небезпечний - відчай зробив його нерозважливим.

- Що вам за це пообіцяли? - спитав я м'яко. - Чим пригрозили, якщо замах зірветься?

Його очі звузилися в дві чорні, повні ненависті ниточки:

- Робіть, прах вас забери, робіть, люб'язний!

Права рука його була заведена за спину. Позаступеневий маг зі стилетом - ще смішніше і печальніше, ніж мавпа в камзолі й з тростиною...

- Як би ваша сова не заслабла, - сказав я докірливо.

Зняв з пояса шкіряний футляр, витряс із нього глиняну потвору; Гор зі Харик і далі свердлив мене поглядом.

Я демонстративно повернувся до нього спиною.

Торкнувся лобом холодного скла.

Веселощі внизу відновились, але якісь жартівливі. Король стояв поряд із князем біля підніжжя трону; голова його була якось дивно нахилена до плеча. Буцімто він щосили втримувався, щоб не глянути на вітражне віконце під стелею.

Княжий почет уважно слухав розмову двох володарів. Я бачив, що вуса в кремезних звішуються мало не до пліч. І що жовтий обруч на голеній голові велетня здатен увібрати в себе всю магію, абсолютно всю, що є зараз у залі; вглядаючись у мерехтіння іскорок по тьмяному металу, я раптом цілком виразно почув голос Його Величності: "...не змогла порадувати нас своєю присутністю. Ось уже два тижні, як поправляє здоров'я на островах..."

Наступної секунди голос пропав.

Долоні, в яких чекав вирішення своєї долі глиняний бовван, зробились мокрими.

- Ніхто не знає, як саме подіє Кара, - сказав я глухо. - Тому не поспішайте зі своїм стилетом, друже мій Горе. Якщо князь не повалиться в першу секунду - це ще не означає...

- Робіть!!!

- Заспокойтесь, - сказав я гордовито. - Вашу істерику я вам згадаю.

І поклав три пальці на потилицю глиняного боввана.

Проклятий князь. Проклятий чаклун з проклятим обручем. Навряд чи я зможу пробити такий захист. Для цього доведеться викласти всі сили до кінця - а що це таїть у собі, я зрозумів ще в тринадцять років, на темному дні колодязя...

А може, не клеїти дурня? Потихеньку поміняти боввана і... покарати. Не треба буде турбуватися ні про князівський захист, ні про довганя з обручем, Кара все зробить сама...

І це означатиме, що Хорта зі Табора найняли. А не найняли - так примусили, присилували. Що я віддав свою недоторканну власність в обмін на обіцянку мене, сирітку, не ображати.

І ще - це означатиме кінець моєї влади...

- Карається, - я приплющив очі, ніби згадуючи текст, - князь Дривегоціус, винний у діях, що повели за собою загрозу цілості держави, як-от відторгнення областей Литка, Хадра, островів Малий Кин та Великий Кин, введення в указаних областях дії владних князівських законів, а також...

Попередня
-= 52 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!