Слава ЗСУ!

Текст я пам'ятав прекрасно.

Тепер я бачив, як згусток чужої волі навколо князя повільно провертається, ніби кинутий у воду м'яч. Щит був однорідний, однаково міцний з усіх боків. У ньому марно шукати недогляду...

- ...і непокору наказам свого Володаря...

Людина з обручем на голові швидко скинула очима на вітражні вікна. На хвильку мій язик онімів.

У наступну мить князь по-дружньому кивнув королю - і попрямував геть із зали!

- Скоріше! - видихнув Гор за моєю спиною.

- І непокору... - механічно повторив я. - Іде! Я не можу...

Гор зі Харик ударив знизу вгору - по моїх руках. Тонка глиняна шийка не витримала. Пролунав хрускіт - велика голова потвори опинилась в одній моїй руці, тільце - в другій.

- Со-о-во... - видихнув я.

І вдарив услід князю. Ударив, бо іншого виходу в мене не було.

Здалося мені - чи він справді похитнувся в дверях?

Здалося - чи...

Оркестр гримів нестерпно. Заглушуючи все на світі, навіть стугін крові в мене у вухах.

На килимі під моїми ногами валявся обезголовлений муляж.

Я притулився до задрапованої оксамитом стіни; Гор зі Харик дивився на мене, і в його опущеній руці тепер уже явно поблискувала сталь.

А я був пустий.

Я був знесилений, як тоді, на дні колодязя. Мене не стало б навіть на те, щоб запалити свічку.

- Ну от, - сказав я, вичавивши усмішку. - Усе пройшло як годиться, князя покарано і...

Королівський маг більше не дивився на мене.

Дивився вниз, у залу, й обличчя його набуло синюватого відтінку вітражного скла.

Я простежив за його поглядом.

У залі панувало сум'яття; голоси гомоніли. Король стояв біля підніжжя трону, погляд його був прип'ятий до дверей. Секунда - і двері розчахнулись, і в залу влетів, спиною вперед, той самий войовничий пан, якого супроводжували два карлики.

Тепер карликів не було видно. Воїн ледь утримався на ногах; він мав щонайменше розгублений вигляд - мереживний комірець його був майже відірваний і звисав лахміттям. За якусь мить до зали ввірвався - нестямний від люті - князь.

Я побачив його, і в мене потемніло в очах. На лобі в князя була багряна ґуля - в решті він був бадьорий і цілком дієздатний.

- ...Образа, якої ще ніхто не зважався завдати мені! Ви, - це до короля, - ви, люб'язний зятю, відповісте мені пізніше! А тепер я вимагаю відповіді в цього покидька, який дозволив прикрасити себе перевернутим гербом Дривегоціусів!

І князь потряс обривком тканини, в якому всі впізнали клапоть мереживного комірця.

Навколо заворушилася варта; поряд із князем умить опинився велетень з обручем на голеній голові. Князь роздратованим жестом велів йому забиратися.

- Зробіть же що-небудь, - істерично прокричав король. - Харику, зроби що-небудь!

Я бачив, як поряд із князем з'явився другий королівський маг - Харик-молодший. І як людина з обручем відігнала його геть - самим тільки жестом.

- Люб'язний тестю, це помилка! - гаркнув король, і йому майже вдалося перекричати гомін юрби. - Ніхто не хотів вас...

Князь уже зривав із себе камзол. На поясі в нього показалися два короткі мечі; його не роззброїли перед входом до зали!

- Двобій! Негайно! Я не бажаю чути виправдань! Ви всі бачили цю... цей образливий знак! Ви всі! - І він обвів навколо широким обвинувальним жестом, і ті, на кого він указував, поспішили відступити на крок.

Князівський почет збився в купу. Голений маг з обручем, і досі здіймаючись над юрмою, уважно вдивлявся у вітражне віконце під стелею - мені здалося, що він дивиться мені в очі.

- Зрадник!

Я ледве встиг перехопити руку зі стилетом. На щастя, Харик-старший не встиг ще зрозуміти, що я обеззброєний, і його замовляння були спрямовані поки тільки на захист. Дякую татусеві, який свого часу наймав для мене вчителів гімнастики та фехтування; дякую милосердній сові - Гор зі Харик був набагато старший і поступався мені силою. Стилет полетів на підлогу.

Князь у залі щось кричав; я відчув сплеск магічної волі, Харик відчув його теж - і його хватка трохи ослабла.

Залишивши один одного, ми припали до скла. Саме вчасно - щоб побачити, як князь істерично кричить на людину з обручем:

- Зніми! Зніми! Я не бажаю! Двобій! Чесно пролита кров! Зніми!

Навіть згори було добре видно, як людина з обручем грає жовнами.

І як спадає захисна завіса навколо божевільного князя Дривегоціуса - ні, не спадає, а розходиться в сторони, впускаючи всередину княжого супротивника.

І як воїн в обідраному мереживному комірці - облаяний, принижений, позбувшись біля входу свого величезного меча, але отримавши натомість один з коротких князевих мечів, - готується відбити напад.