Слава ЗСУ!

Я дивився їй в очі.

- Сядьте, - повторила вона владним тоном. І додала буркотливо, поправляючи сукню: - Ви порвали мені комірець...

- Кажіть, - сказав я. - Востаннє прошу по-людськи.

Вона ледь помітно осміхнулась:

- Гаразд... Отже, першим, хто зацікавився вашими камінчиками, був цей провінційний надступеневий... його звати Март зі Гороф, йому сорок два роки, зовні він непоказний такий... та ви самі його відзначили, ще на сходах. Усі, хто знайомився зі мною до того, з цікавістю поглядали на камінчики, та тільки цей, Гороф, справді здригнувся. Розумієте, про що я?

Я ковтнув слину. Жіночка, виявляється, була дуже старанною, здібною спостерігачкою.

- Другий, - вона зупинилася, трохи звела брови. - Другий... ви тільки не лякайтесь. Це той самий, що тримав князів захист. Який так буквально виконав наказ свого ясновельможного пана - і зняв його; напевно, він і сам був не від того, щоб князя протнули. Можливо, підкуп... Усе було дуже спритно підлаштовано.

- Здоровенний голений тип з обручем, - сказав я пошепки.

- Саме так, - Ора кивнула. - Обруч... якщо з нього зняти обруч, він буде надступеневим, як ви. Але сама ця річ варта багато чого. Це Коренева річ, на кшталт вашої Кари, та якщо Кару вам дали "погратися", то цей обруч нероздільно належить Голому Шпилю...

- Що...

- Його звати так. Прізвисько. Голий Шпиль - це ім'я личить йому, правда ж?

- Ніколи не чув про такого мага, - сказав я повільно.

Ора знизала плечима:

- Але ж ви й не претендували на всезнання, чи не так?

Якийсь час ми мовчали. Ора давала лад комірцю, бурмотіла коротенькі побутові замовляння; я раптом відчув, що спустошений. Що не зможу встати з крісла.

- Звідки ви все це знаєте? - спитав я нарешті.

Ора підняла очі:

- Що саме?

- Про Голого Шпиля. Про Кореневу природу його обруча...

- Я спостережлива, - сказала вона, мов одрізала. - І здобула вчора багато цінних знайомств... Не знаю, чи збережуться вони після всього цього жаху. Усі без винятку гості ночували в палаці, а підозрілих, на кшталт мене, взагалі не бажали відпускати, грозили кинути до камінного мішка, уже й ката запросили...

- Ката?!

- Зі мною не було нікого, хто міг би за мене поручитися, - сухо сказала Ора. - Нас таких було дев'ятеро - не знайомих королю особисто, хто не бував на прийомах раніше, хто дістав запрошення всіма правдами й неправдами. Четверо панів і п'ять пань. Нас загнали в одну кімнату... Коли прийшов кат, дами почали непритомніти, а їхні кавалери повзали на колінах, запевняючи, що не причетні до провокації й убивства князя.

Я мовчав.

- Над ранок нас випустили, - зітхнула Ора. - Тільки одного кинули до темниці - якогось дурника, який здумав обурюватися й волати про свої права...

- Пробачте, - сказав я глухо. - Я справді не думав...

- Вірю, - Ора підвелась. - А тепер дозвольте відкланятись. Закону Терезів справді дотримано, мій обов'язок виконано, прощавайте, пане Хорте зі Таборе.

- Якщо я винен... - пробелькотів я.

Двері за візитеркою зачинилися.

* * *

"Не плутайте магічні предмети з магічними об'єктами, а ті, натомість, - із магічними суб'єктами. Запам'ятайте - Велика Ложка, Швидкі Чоботи, Жорстока Скрипка, Брехливе Дзеркало тощо - усе це магічні предмети. Свіже Джерело - уже магічний об'єкт; він територіально фіксований. Зазвичай, над Свіжими Джерелами будують королівські палаци. Можливість черпати з Джерела має тільки особа королівської крові - коли добути воду намагається хтось некоролівського походження, Джерело висихає, "ховається". Свіже джерело називають ще Живим Джерелом, однак рідина, що виливається з нього, не має жодного відношення до легендарної живої води, хоча й використовується у фармакології для виготовлення деяких сильнодіючих ліків. Будинок Одягу - теж магічний об'єкт, а от Сітьовий Чорнорот - магічний суб'єкт... Це практично невловима істота, схожа на павука, але харчується не мухами й не кров'ю, а негативними емоціями. Сидячи в павутинні над дорогою з пожвавленим рухом, Чорнорот випускає потоки образ у бік перехожих - і росте як на дріжджах, поглинаючи потоки-відповіді лайки й образ..."

* * *

Я сидів над купою камінчиків, водив долонею, відчуваючи дотик чужої волі, і думав, що робити далі, коли в двері знову постукали:

- Пане, цього разу вас питає якийсь маг... Він каже, що він на королівській службі... Я боюся, мій пане, краще його прийняти...

- Клич, - сказав я уривисто.

Потім витягнув із футляра справжнє замовляння Кари й утопив у широкому рукаві халата. Сили мої відновилися менш як наполовину, а почувати себе беззахисним я не любив.