Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Магам можна все

Моїм гостем виявився не Гор зі Харик, як я побоювався, а його син - востаннє я бачив його на прийомі, з того часу юнак добряче схуднув й охляв, хоча минуло всього два дні.

- Прошу сідати, - сказав я сухо. Глиняний бовван у рукаві неприємно дряпав шкіру.

Хлопець повагався - і зняв заговорений плащ. Жест, який безперечно означає добрі наміри, та хто знає, що в хлопчика на думці? Особливо якщо хлопчик - маг поза ступенем...

Він опустився на самий краєчок крісла. Я сів на самий краєчок ліжка.

- Перше, - сказав Харик-молодший, дивлячись мені через плече. - Король задоволений. Можливо, він повірив, що Кара діє саме так... Тим більше що ми показали йому залишки муляжу...

Я напружився.

- ...Він задоволений і не стане вас переслідувати.

- Префект? - тихо спитав я.

Хлопець знизав плечима:

- Король повідомив йому свою волю... Відкрито мститися префект не буде. Щодо його таємних помислів... ви розумієте, тут вам не допоможе навіть король.

- Тобто мене обдурили, - сказав я гірко.

Хлопець ковтнув - і вперше подивився мені прямо в очі:

- Адже ви теж обдурили, пане Хорте зі Таборе. Візьміть... - Він зняв з пояса чорний полотняний мішок, витрусив його вміст на стіл. Це був глиняний бовванець - тіло окремо, потворна голова - сама по собі.

- Це оригінально, - тихо сказав парубок. - Але, ви розумієте... Ми з батьком могли запросто відкрити королю очі. Пояснити, що муляж фальшивий. Будь-який маг, вищий другого ступеня, це підтвердить.

- Чому ж ви цього не зробили? - спитав я пошепки.

- Тому що, - парубок зітхнув. - Тому що... Ну, коротше кажучи, князь однаково загинув. І король з радощів... виконав обіцянку. Він допустив батька до Джерела... І батько зміг виготовити ліки для мами. Три мірки. Цього їй вистачить на півтора року.

Я мовчав.

- Моя мати хвора, - пояснив парубок сухо. - Єдині ліки, здатні підтримувати її життя, готують на воді з Джерела. Його Величність, - він криво посміхнувся, - черпає з Джерела... Ми служимо королю тому, що він дає нам - інколи - цю воду. Інколи не дає...

Він устав. Я підвівся теж.

- Ось що ще батько просив вам переказати, - сказав парубок, обертаючись від дверей. - Князь Дривегоціус ніколи не страждав на напади невмотивованої люті. Він був завжди обережний, холоднокровний, обачний. Він ніколи не з'являвся на людях без свого майстра захисту... якому платив більше, ніж усім своїм найманцям, разом узятим. Найстрашніша образа не могла порушити його рівноваги настільки, щоб він кинувся в безглуздий двобій. Це перше.

Я мовчав. Така була моя планида цього вечора - слухати і мовчати.

- Друге... Причиною двобою стала золота брошка на комірці капітана Вішги - нібито перевернутий герб Дривегоціусов. Під час двобою брошку затоптали, та малюнок усе ще видно виразно. Абстрактний візерунок, перехресні лінії - учора вночі капітан у присутності ката підтвердив, що брошка його власна, дісталась йому від матері, ніхто ніколи не бачив на ній ніяких перевернутих гербів...

Я облизнув губи.

- ...Проте капітан помер на світанку - серце не витримало.

Я мовчав.

- Третє й останнє... Нам з вами пощастило, пане зі Таборе. Князь став жертвою іншої змови, куди витонченішої й більш хитромудрої, причому пастку було підлаштовано за допомогою надзвичайно тонкої магії. Головний підозрюваний - майстер охорони Дривегоціуса, Ондра на прізвисько Голий Шпиль... Але цього на суд не притягнеш. Він зник одразу після інциденту і тепер уже, певно, сидить в одному зі своїх барлогів. Незрозуміло, навіщо йому знадобилося все це, адже він діставав шалені гроші! Сам зрубав дерево, яке родило золотом... Але...

Хлопець урвав сам себе. Помовчав, узявся за ручку дверей:

- Прощавайте, пане зі Таборе. Вибачте, коли що не так.

- Здоров'я вашій матінці, - сказав я.

Хлопець гірко осміхнувся:

- Спасибі... Ось іще, пане зі Таборе. Коли ви зважитесь когось покарати... Згадайте мої слова. Покарайте короля.

Двері зачинилися.

Мільйон років тому (початок цитати)

Вони лежали обійнявшись, у темряві сопів Алік на своїй розкладачці, у Стаса було гладеньке, засмагле плече. Уткнувшись гарячим носом чоловікові у вухо, Юля думала, що все добре. Що вона майже вдома. Що їй тепло й затишно, і ні про що не треба турбуватися.

...Вони зустрілися в метро. Двоє дорослих уже, самостійних, нітрохи не легковажних людей уперше зустрілись у метро - у потоці, в тисняві, майже в натовпі. Був листопад; обоє поверталися з роботи, утомлені й голодні, обом було незатишно і навіть тоскно, обох удома ніхто не чекав...

Попередня
-= 57 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!