Слава ЗСУ!

Він не відповів.

Юля рознервувалася; Стас зібрався й пішов. І чотири місяці - навіть чотири з половиною - вони не зустрічалися, не телефонували одне одному, а Юлині співробітниці, які, звичайно ж, відстежили початок її роману, тепер відстежили й кінець - і співчутливо кивали, підбираючи губи...

Вона зробилась нервовою й нелегкою в спілкуванні. Вона, яку весь відділ цінував (і трошки зневажав) за поступливість.

А якось у понеділок, о восьмій вечора, в її квартирі пролунав дзвінок у двері; у відповідь на перелякане "Хто там?" Стас незворушно поцікавився: "Лікаря викликали?"

Ще через два тижні він оселився в неї. Спершу Юля затопила сусідку знизу - засмітилася труба; сусідка, зрозуміло, нетямилася з люті й загрожувала Юлі лихами, серед яких найменшим був візит міфічних (або не міфічних?) "братків".

Стас прийшов саме в розпал сварки, і через дві хвилини після його появи сусідка збавила тон, а через півгодини конфлікт було вичерпано повністю й остаточно. Стас мовчки полагодив трубу, вимив руки, й вони без жодного слова повечеряли - чим Бог дав...

А коли чай було допито, Юля запропонувала несміло: може, тобі сьогодні не йти? Пізно...

І він лишився.

Більше вона ніколи не поверталась до розмови про його колишню родину. Вона визнала за ним право на цю таємницю; крім того, чесно кажучи, вона просто боялась. Вона помічала - бувають моменти, коли Стасові краще не перечити, він настільки певен у своїй правоті, що всякий натяк на сумнів сприймає не просто хворобливо - агресивно...

Ще через півтора місяця вони одружились.

Давніше їй здавалося, що самотність - найприродніший для людини стан. Вона боялася, що, позбувшись його, втратить часточку себе; вийшло навпаки.

Вона здобула те, чого не вистачало їй - вона зрозуміла це не одразу! - уже багато років. Вона здобула певність. Вона здобула справжній дім, цегляні стіни якого збігалися з кордонами її, Юлиної, вільної та спокійної території.

Вона здобула гору, вкриту лісом, власну гору, до якої в будь-яку хвилину можна притулитися спиною.

Усі речі в оселі взяли на себе часточку Стаса. Найнудніші предмети набули подоби душі - тому що Стас торкався їх, тому що вони були йому потрібні; Юля, яка раніше ненавиділа прання, полюбила стояти на балконі, милуючись вивішеною для сушіння білизною.

Погойдували рукавами сорочки - в кожній з них була часточка Стаса.

Білими лаштунками, у три ряди, висіли пелюшки. Повернувшись із роботи, Стас, щойно повечерявши, виходив із коляскою; сусіди схвально перешіптувались.

Однорічний Алік бурмотів, усміхаючись від вуха до вуха: "Тато".

А через деякий час вони вже разом клеїли якісь пенали й конверти - наочні посібники для дитячого садка, для всієї групи. Стас міг майструвати годинами, і вигадка його часом вражала уяву. Він подарував Аліку рюкзачок, зістрочений із старих джинсів, із наклеєною на клапан мордочкою ведмежатка, причому очі в мишка рухались, а в пластиковому кухлику переливався "мед"... Алік тягав до садка саморобні іграшки, при вигляді яких не тільки діти, а й вихователі роззявляли роти; разів два або три Стас навіть проводив щось на кшталт консультацій в садківському гуртку "Умілі руки", і Алік тоді ходив гордий, осяяний татовою славою.

У них були від Юлі якісь чоловічі секрети; очевидно, і смаки в батька та сина збігались: вони разом ходили купувати книжки й касети з мультиками. Один тільки раз касету вибрала Юля - мультик про Лепрекона, злостивого гнома; їй, звиклій до милих дідусів з "Білосніжки", невтямки було, що гнома можна злякатись, але Алік злякався до істерики, касету урочисто викинули, і з того дня Юля зареклася втручатися в "репертуарну політику" - нехай чоловіки самі вирішують...

Злостивий гном - незбагненне жорстоке чудовисько - наснився їй раз чи двічі. Напевно, тому, що їй дуже шкода було переляканого, зарюмсаного Аліка. На щастя, історія не мала продовження - хіба що син навідріз відмовився дивитись "Білосніжку", утім, ніхто його і не силував...

Коли Аліку було чотири роки, вони разом зі Стасом стали ходити до басейну.

Коли Аліку було п'ять, вони заходилися вчитись пісень під гітару; в оселі що два дні бували Алікові друзі й приятелі, і навіть недруга одного разу притягли - здоровезного пацана-сусіда, який за щось Юлиного сина незлюбив. Пам'ятаю, тоді п'ятирічний Алік прибіг із ревом і кинувся до батька з вимогою покарати кривдника, а Стас замість цього організував якусь культурну програму, наївну й неправильну на перший Юлин погляд, але, як виявилося, дієву - понурий "хуліган" якщо не став Аліковим другом, то й досаждати йому, в усякому разі, надовго перестав...