Слава ЗСУ!

Усі дрібні якісь. Доведеться повозитися.

* * *

Вечір я провів у бібліотеці; спадок, який дістався від моїх предків-магів, займав усього кілька полиць - зате що це були за книжки!

Обережно, том за томом, книжку за книжкою я виклав їх на заздалегідь розстелені вовчі шкури. Під стелею висіло п'ять світильників, розпалених на всю силу; у їхньому світлі клубочіла не осідаючи пилюка.

Сопучи й мружачись від сверблячки в кінчиках пальців, я дістав на світло велику волохату шукачку. Схожа на пацюка тварина поповзала по книжкових спинках, по золотих обрізах, по розгорнутих жовтих сторінках, тицяючись носом, розшукуючи, винюхуючи. Там, де, як гадалось, містилася потрібна мені мудрість, шукачка спинялася, щоб залишити позначки-екскременти - тверді, позбавлені запаху, зі слабким сяянням у темряві.

Весь пошук забрав у тваринки десь півгодини. Під кінець вона стала повільніше рухатись, оступатись на спинках книжок, пускати шерстинки; з бідою закінчивши виконання наказу, шукачка писнула й розпалась на порох.

Я підібрав позначені шукачкою книжки - два велетенські запорошені томи ("Мудрість віків" і "Геральдика, історія, коріння, древо"), один крихітний, але дуже важкий томик у сліпій обкладинці й ще одну книжку, з вигляду не особливо стару. Оптимістично названу: "Сусідство".

Відновивши в бібліотеці лад - а кинути все, як було, не дозволило мені виховання, - я перетягнув здобич до кабінету. Тут, на письмовому столі, змайстрував трохи меншу шукачку - схожу на коника, причому потужні задні ноги були тварині для швидкого перегортання сторінок. На столі в мене зашелестіло, в обличчя повіяло пильним книжковим вітерцем; я ледве встигав підсувати закладки. А якби я загаявся - тваринка самостійно загорнула б кут позначеної сторінки, чого допустити було ніяк не можна (я завжди зневажав людей, які необережно поводяться з книжками).

Закінчивши роботу, шукачка не здохла, як годиться, а, підстрибнувши, наче справжній коник, зіскочила зі столу й пірнула до якоїсь щілини. Переслідувати її я не став, тільки завважив у думці, що життєву силу сотворених істот слід уважніше дозувати. Немає користі від випадкової щедрості...

Підтягнувши світильник ближче, я заглибився в читання.

Годинник у вітальні пробив одинадцяту, потім дванадцяту, потім першу; очі мої, не звиклі до довгого читання, стали сльозитись.

Мудрість віків безглузда, коли треба знайти корисні відомості тепер і негайно. Геральдика, коріння, древо - усе це чудово; так, є така родина - Горофи, вельми славна й численна... Але про нинішнього Горофа на ім'я Март, непоказного мага поза ступенем, який здригнувся, уздрівши мою приманку, - про цю інтересну людину не сказано ні слівця!

Я роздратовано відсунув обидва велетенські томи. Зазирнув у "Сусідство" - це виявилася збірка порад і підручник добрих манер. Шукачка вибрала для мене цю книжку тільки тому, що на сто тридцять п'ятій сторінці згадувалося слово "Шпиль". "Якщо ваш сусід настільки зарозумілий, що будує замок на пагорбі й прикрашає вежу золотим шпилем, - не виявляйте свою зневагу. Можливо, випадкова буря зломить шпиль - хай не буде приводу думати, що буря насичена вашою волею. Навіть якщо насправді ви сотворили цю бурю до останнього вітерця, хе-хе..."

Хе-хе.

Якби та шукачка не здохла - придушив би зараз, сова свідок.

В останню чергу я взявся за маленький сліпий томик. Із нього сиротливо стирчала єдина закладка; я розгорнув жорсткі сторінки, що липли до пальців...

Лампа під стелею мигнула - чи мені здалося? Що букви тремтять, виникають, щезають, рядки повзають по аркушу, подібно до повільних гусениць?

Я швидко закрив книжку; палець мій залишився при цьому між сторінками замість закладки, і паперові стулки стисли його трохи сильніше, ніж можна було сподіватись від такого маленького томика...

Шкіра на сліпому корінці тремтіла, ніби з ознобу.

Певно, за десятиліття спокійного життя стара сабая втратила пильність - адже ще відтоді, як мій батько утратив надію знайти її, нікому не спадало на думку братися за серйозні пошуки. В останні роки життя батько був певен, що сабая якимось чином покинула дім - таке трапляється, хоч і рідко. А вона, виявляється, і не думала нікуди зникати; коли пошуки надовго припинились, вона вийшла з підпілля й улаштувалася серед книжок, мало не на найвиднішому місці, адже всім відомо, що серед купи книг сабаї почувають себе затишніше за все.

І, безперечно, тільки добре зроблена й учасно випущена шукачка здатна взяти сабаю ось так, тепленькою...

Корінець був справді трохи теплий. Але остигав щосекунди.