Слава ЗСУ!

Я зітхнув. Нагадування про королівський прийом сплодило не найприємніші спогади.

- Гра, - Ора потягнулась, як кішка, апельсинові іскри спалахнули яскравіше. - Єдине, що ще дає мені втіху. Ви стали до гри з невідомим вам магом, володарем камінчиків. Ба більше, ви й мене, без мого відома, затягнули до цієї гри... Але я вже майже не шкодую. У крайньому разі я завжди зможу відійти вбік - адже я всього лише знаряддя. Але зате яке знаряддя, Хорте, яке корисне й ефективне знаряддя! Для початку - познайомте мене з другом дитинства. Адже це не дуже складно, правда?

* * *

Баронеса де Ятер не зраділа гостям. Мене, "осоружного чаклуна", вона за давньою традицією боялась. А вигляд Ори - перлинно-біле волосся, гордовитий погляд підфарбованих очей - одразу ж кинув бліду баронесу в стан депресії.

Я відчув себе продавцем дивовиж, який віддає на суд товариству дещо надзвичайно екзотичне й дороге. Премилостива сово, я відчув навіть щось подібне до гордощів - особливо коли роздивлявся здивоване обличчя мого приятеля Іла. А Іл хіба тільки рота не роззявив - а втім тримався, як сільський хлопчик, якому на ярмарку показали велетенський льодяник. І, дивлячись на його обличчя, я зрозумів раптом, що мій приятель - справжнісінький селюк, а я недалеко від нього відійшов, і що Ора Шанталія дивиться на нас обох, як на пастушків...

Стіл був завбільшки з невеликий майдан.

Мене всадовили поряд із баронесою, а Іл сів біля Ори. Нас розділяло біле поле скатерті, по якому пливли в срібних тарелях тушкований лебідь із вигадливо вигнутою шиєю, молочне порося з якоюсь особливою спецією в роті, м'ясний пиріг із маслинами, салат, прикрашений пелюстками натуральної троянди, і ще щось, що я не вважав за потрібне роздивлятись. Однаково з усієї цієї пишноти мені були доступні тільки відварені овочі.

- Ви на дієті, любий Таборе? - тьмяно спитала баронеса.

Вона вже десять років прекрасно знала, що я на дієті. Наше сусідство завдавало їй нечуваних мук; я бачив, як її ліва рука вряди-годи складає знак, що відганяє злих духів. Крізь бліду шкіру мишоподібного личка просвічували синенькі тіні - а колись же була вродливою жінкою, подумав я без співчуття.

Розмовляючи через стіл, доводилось майже кричати; кінець кінцем між Ілом та Орою зайшла окрема, майже нечутна мені розмова. Усі мої розваги скоро звелися до спроб зрозуміти, про що вони так любенько балакають.

Баронеса, натягнуто всміхаючись, віддавала непотрібні розпорядження слугам. Єдиний син і спадкоємець Ятера, посаджений за стіл разом із дорослими, совався на кріслі - схоже, його нещодавно відшмагали. Я жував варену моркву й дивився, як на очах розцвітає мій друг, жорстокий самодур і приборкувач жінок.

- ...природа...

- ... І вбив одним пострілом!..

- ...сміливості...

- ...З задоволенням! Недавно він поповнився ще одним трофеєм...

- ...трофей...

- ...Трофей! Найкращий з трофеїв!..

Очі в барона були як два шматочки масла. Ора сяяла, ніби підсвічена сонцем крижинка; я бачив, що вона гарна. Що вона приваблива. Що вона пікантна; раніше вона не була такою - чи раніше я дивився інакше? Чи я досі одурманений запахом, який, будучи недоступним людському нюху, так уражає молодих тхорів?

Баронеса дивилася собі в тарілку.

- Як незвичайно пожвавішав Іл, - сказав я, гамуючи в собі роздратування. - Баронесо, вам так не здається?

Не піднімаючи голови, моя бліда сусідка пробурмотіла невиразне заперечення.

- Панове! - Іл схопився, розпліскуючи вино з келеха. - Пані Шанталія висловила бажання оглянути мисливську залу! Люба, розважте поки що Хорта, його навряд чи зацікавить наша маленька екскурсія, адже він зневажає полювання...

- У нього інші інтереси, - тонко всміхнувшись, завважила Ора. - Він надає перевагу натуральному полюванню!

Барон дзвінко зареготав і, сміливо схопивши Ору під руку, потягнув її геть із зали.

У роті в мене зробилося сухо. Сухо й паскудно. Я встиг побачити, як при виході із зали баронова рука впала Орі на талію - і як гордівниця не пручнулася, навпаки, розсміялась у відповідь...

Баронет проводив татуся довгим поглядом. Спина його за відсутності батька помітно розпрямилася - здається, він і соватися став менше. Іл ростить собі небезпечного спадкоємчика, подумав я, дивлячись у мигдалеві очі недоїденого поросяти. З усіх поглядів мигдалеві - з двох горішків мигдалю.

- Вам пора, Гелю, - сказала баронеса, ніби похопившись. - Вам пора спати. Завтра зранку заняття.

Я бачив, як здригнувся хлопчисько, та він знайшов у собі сили чемно кивнути. Піднявся зі стільця, поцілував бліду материну руку, уклонився мені й пішов у супроводі лакея.