Слава ЗСУ!

- Ти, Оро, що ж це?! Надила, а тепер заклинанням завісилась?! У нас це знаєш як називається? Голоблю крутити, ось як... Тільки Аггею голоблю ніхто не крутив, а хто намагався, тому гірше... Я з тобою як із пристойною дамою! А ти що?!

Я піднявся. Примотав сабаю ланцюгом до ніжки столу; потім рука моя - без моєї на те волі - потягнулась до пояса з муляжем.

Глина була холодна, зашкарубла, неприємна на дотик; доторкнувшись до неї, я відчув легкий внутрішній озноб.

Мов хлопчисько біля вітрини зброярні.

Мов наречений на порозі подружньої спальні.

Мов скнара біля входу до скарбниці.

Передчуття. Ейфорія.

- А-а-а, сова твоя задрипана!

Хлопчисько вже ломився в двері, точніше, в моє замовляння. Навряд чи в готелі був хтось, хто не почув цих ударів, та жодна сволота не схотіла показати носа. Нехай панове маги самі розбираються...

Аггей не помітив моєї появи - занадто захоплений був пробиванням того, що йому зроду пробити не дано було. На підлозі біля дверей стояли олійний світильник і закоркована винна пляшчина.

- Гей, хлопчику...

Хоч який тихий був мій голос - Аггей почув. Обернувся; ощирився:

- А-а-а, панок...

Наступної секунди в мою шию полетів кинджал. Треба віддати належне спритному шмаркачу - кидок був блискучий, навіть не знаю, зумів би я ухилитись чи ні...

Ухилятися я не став. Дозволив принципу пониженої вразливості показати себе в усій красі.

За дії замовляння "проти заліза" кинджал упав би на підлогу, наткнувшись на невидиму перепону. "Обмежена вразливість" спрацювала інакше: зброя повернулася проти агресора, і Аггей ледь не став жертвою власного кидка. Ну й реакція була в байстреняти: інший би тут і влігся з пробитим горлом...

Кинджал глухо вдарив у дерев'яні двері Ориного номера - та там і лишився. Аггей мигцем поглянув на колодку, що стирчала з дерева, на мене - і на предмет у моїх руках; ні, хлопчисько зовсім не був п'яний. А може, стрімко протверезів.

- Це - Кореневе замовляння Кари, - сказав я, так і сяк повертаючи бовванчика перед зблідлим парубійчиним лицем. - Ти знаєш, що це таке?

Знає, слава сові. Он як пополотнів; тим краще. Можна буде обійтися без довгої лекції.

Аггей задкував, відступаючи до сходів. Якби відвернувся я зараз - тільки п'яти затупотіли б...

- Не спіши... Підійди сюди.

Хлопчисько насупився:

- Ви, пане, не сильно лякайте... Нас тут... у мамки моєї... одного бовванчика на всіх не вистачить, їй' не вистачить...

- Тобі вистачить, - прошепотів я, і холодок передчуття піднявся із живота вище, вище, ударив у голову, затопив цілком:

- На коліна.

- Чого?!

- На коліна, щеня. Карається такий собі Аггей без роду за грубе порушення нічного спокою...

- Гей, дядьку! Та я пішов уже! Яке пору...шення?

- ...Й образливе поводження з жінкою.

Холодна глина потихеньку розігрівалася в моїх руках; я розпалявся, ніби молодий коханець, у якусь мить мені здалось, що справу зроблено, шляху назад нема, зараз я переживу хвилю найвищого щастя, а біля ніг моїх кривавою медузою ляже покараний, розчавлений хлопчисько...

Аггею теж так здалося.

Він завив і повалився на коліна, і скорчився, закриваючи голову руками; я дивився на нього крізь солодкий червоний туман - і потихеньку, по волосинці, розтуляв скрючені пальці.

Ще трохи - і всьому кінець. Голова потвори покотилася б по затоптаних плитах, а я стояв би й...

Далі я думати не став, тому що пальці нарешті розтулились. Я витер долоню об сорочку, прибрав проклятий муляж; щеня-Аггей і досі вив, тихо, та так, що в пожильців готелю напевно мороз ходив поза шкірою.

- Хорте, - глухо сказали з-за дверей.

Я сіпнув плечем, знімаючи захисне замовляння. З-за дверей одразу ж показалася Ора, карі очі її були великими й круглими, наче волоські горіхи:

- Хорте, я перепрошую, це моя провина...

На переляканого хлопчиська вона навіть не глянула. Гляділа, не відриваючись, на футляр у мене на поясі, ніби провіряючи - чи ціла потвора?

- Нічого страшного, - сказав я прохолодно. - Ідіть спати... тим більше що часу для сну в нас майже не лишилося.

* * *

...Що це? Кореневе замовляння знущається з мене?

Чи я сам звик, утягнувся? Ужився в роль Судді - й Ката в одній особі?

Що, мені тепер і тижня не прожити, не пригрозивши кому-небудь Карою?

Цікаві речі спадають мені на думку, премилостива сово...

Власне, а що заважало мені покарати самовпевненого маленького розбійника без ніякого Кореневого замовляння? Я незмірно сильніший. Відчув би я подібний, майже фізіологічний трепет, поставивши хлопця на коліна за допомогою власної, з природи даної волі?