Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Магам можна все

Голоси гуляк не змовкали до ранку. Я ледве втримувався, щоб не прислухатись; мені ввижався сиплуватий, із "кукуріками" голос паскудного бастарда.

Сово-сово, адже з шести місяців, відпущених мені на забавки з Кореневим заклинанням, два вже минули! Третина терміну!

З другого боку, якщо Март зі Гороф виявиться тим, кого ми шукаємо... Що ж, всевладдю моєму вже завтра може настати кінець?!

Я не втримався, простягнув руку і на кріслі, впритул присунутому до ліжка, намацав футляр із заклинанням. Класти боввана під подушку я не насмілювався - ще роздавлю вві сні ненароком...

Муляж був шерехатий і, здається, теплий. Що як не карати зі Горофа завтра? Що як лише з'ясувати ступінь його провини, а розплату відкласти ще на... на чотири місяці? Адже неправильно ж ось так, запросто, розставатися з могутністю. Ще й половини відміряного строку не пройшло...

Чи зможу я поставити Горофа на коліна, як бастарда? Чи зможу...

Слабкий шерех привернув мою увагу. Я схопився - саме вчасно, щоб перехопити сабаю, яка наполовину пролізла крізь прути вентиляційної решітки. Лаючись на всі заставки, я перевірив скриньку й ланцюг - так і є, гнилизна, іржа, проклята інформація без пояснення причин бажала бути вільною...

- Спалю, - спересердя пообіцяв я. - У каміні.

Здалося мені - чи шкіряний корінець справді покрився сиротами?

Я розгорнув сабаю бездумно, ніякої особливої мети не ставлячи; очі мої - нічним зором, тому що вогню я так і не запалив - зупинились на рядку:

"...як значне, на службі не перебув., колишн. член драко-клубу..."

Чого-чого? Що за деталь примусила мене здригнутись - і ще раз перечитати весь абзац?

"Март зі Гороф, позаступен. маг, зак. спадкоєм., старш. призн. син, родовий маєток - замок Бугай, що знаход. в околицях нас. п. Дрикол, що знаход. в гирлі р. Вир'ї, майно оцін. як значне, на службі не перебув., колишн. член драко-клубу..."

Колишній член драко-клубу. У якому перебував, якщо не помиляюсь, протягом десяти років...

Вийшов із клубу. Без причини?

Завтра доведеться багато дізнатись.

Ні. Уже сьогодні.

* * *

Замок був правильний - біля закрутини на пагорбі, захищений з одного боку рікою, з другого - вражаючих розмірів ровом. Візник, який за немалу плату взявся доправити нас до зі Горофа, погодився їхати тільки до "пам'ятного знака" - камінної драконячої морди, виставленої біля дороги замість указівника.

- Досюди можна, добрі люди, досюди мені можна. А далі вже пан чаклун запитає, чого тобі треба, мовляв, так аніж відповідь давати, краще заверну кобилку... Тут далі дорога зачаклована, проханого гостя вона швидко до воріт волочить, а непроханого морочить... Так що... дякую, добрі люди, щасти вам у жаданнях і надбаннях...

І, фальшиво всміхнувшись, погнав коня геть.

Ми з Орою перезирнулись, потім вона сперлась на мою руку, і ми пішли - держачись гідно, прогулянковим кроком.

Дорога була звичайнісінька, ніякого замовляння тут і сліду не було, зате від замку віяло недоброю, чужою силою. Якщо зі Гороф - той, кого ми шукаємо... Так. Не до ладу пригадалось криваве око, яке поглянуло на мене з купки проклятих каменів.

Тепер камені мовчали. Визивним намистом лежали на Ориних ключицях, але слабка хмарка волі навколо них не посилювалась анітрохи.

- Вам не холодно? - спитав я, дивлячись на ямочку біля Ориної високої шиї.

- Можливо, це не він, - відповіла вона, і я здивувався, як влучно їй удалось витягнути з-під фальшивого питання справжнє, непоставлене. - У будь-якому разі краще з ним завчасу не сваритися, Хорте...

Я подумав, що Горофів синочок, третьоступеневий Аггей, міг уже встигнути пожалітись. Можливо, між ним і батьком існує магічний зв'язок... А може, Гороф зовсім не такий сентиментальний. Бігає десь бастард-розбійник - і хай собі бігає...

І знову Ора прочитала мої думки.

- Знати б, - сказала вона, закидаючи голову, щоб розгледіти краще зубчасту стіну. - Знати б, чи варто ловити Аггея, щоб Горофа шантажувати...

- Дивуюсь вашій підступності, - пробурмотів я без задоволення.

Міст було опущено, посеред мосту була примітивна пастка, розрахована, можливо, на цікавих селюків, але ніяк не на серйозного візитера. Ми навіть торкати її не стали - обійшли по краю мосту.

Як там згадувала ювелірша - замок, рів, міст? Дракон? Не так уже багато такої екзотики в наші дні, ось і клуб драконолюбів налічує всього дев'ять членів...

Налічував. Тепер, без Горофа - вісім.

Брама цілком була викувана зі світлої сталі, на правій стулці було грубо намальоване заплющене око. На удар дверного молотка брама озвалась мелодійним низьким гулом; спливло секунд п'ять, перш ніж намальоване око розплющилось: райдужна оболонка його виявилась червонаво-коричневою, а зіниця чорною, із тьмяним мерехтінням іскорки на дні.

Попередня
-= 77 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!