Слава ЗСУ!

- Нехай, - сказав Аггей і озирнув розбійників оцінливим поглядом, - нехай Виделка вколошкає...

- А чого? - обурився молодий розбійник, приблизно одного з Аггеєм віку. - А чого я?!

- Чув? - отаманша простягнула йому боввана. - Давай, зламай-бо йому шию... Певно, глиняний, здачі не дасть. Давай-давай, роби, що сказано...

Аггей розважив правильно. Зрозумів, що заволодіти Карою однаково не зможе, і вирішив з мінімальними втратами - ну, ґиґне який-небудь Виделка - позбавити мене чесно виграного Кореневого замовляння...

Я здійняв обидві руки долонями догори. У небо вдарили дві дуже сильні блискавки; крони сосон праворуч і ліворуч спалахнули, мов клоччя. Якби я був у чорному плащі й при капелюсі - розбійники дали б драла всі до одного. Але я був у мокрих підштанках, а тому між ворогами посіявся всього лише невеликий переполох.

По-перше, Виделка з переляку - чи навмисне - випустив боввана на пісок.

По-друге, найбоязкіші розбійники відсахнулись і присіли, а найхоробріші підняли зброю; у мій захист ударили три чи чотири важкі арбалетні стріли.

- Одним випалом! - крикнув гадюченя-Аггей. - Випалом, бовдури!

Так, парубійко зовсім не був дурний. Я з жахом зрозумів, що одночасний удар десяти, приміром, стріл навіть моєму чудовому захисту не стримати...

Я мигцем поглянув на Ору; ніякої Ори не було. Там, де щойно стояла моя помічниця, виявився тепер невеликий водяний пацюк; звір пішов у воду без сплеску, залишаючи мене самого проти трьох сотень горлорізів - і водночас звільняючи мої руки.

- Усіх спалю! - загорлав я, підкріплюючи слова новою блискавкою. Розбійники сахнулись; сосни палали, вогонь перекидався з крони на крону, ставало спекотно. Найбільше я боявся, що в метушні хтось наступить на мою Кару, а тоді вже, як правильно завважив Аггей, привіт сові...

Владно гаркнула жінка в линялих штанах. Півкільце розбійників, яке розвалилось було, знову зімкнулось; смерділо смаленим, дехто втратив бороду, дехто лишився без брів та вій, та в цілому розбійницьке воїнство залишалося й досі боєздатним. Отаманша махнула рукою, віддаючи команду арбалетникам, випал - і я повалився ницьма у воду. Стріли захльоскали в річку в мене за спиною; я вперше задумався про те, що цих три сотні, а я, хоч і надступеневий маг, та один...

Десь замолоду я читав подібну історію. Троє могутніх магів полягли жертвою юрби дикунів - бо дикунів було багато, і маги витратили всі сили до кінця. Мої сили теж не безкінечні, я добре це засвоїв ще в дитинстві, сидячи в глибокому колодязі.

Так, звичайні розбійники давно посивіли б і відступили. Але ці - ці все життя прожили бік у бік із драконячим замком, магів знали не з розмов, а значить, залякати їх не вдасться, значить, пора вбивати...

Ніби прочитавши мої думки, стрижена жінка скомандувала нову атаку.

Заклинання "проти заліза та дерева" втримало нападників, та ненадовго - ножів і сокир вони здогадались позбутися, а металеві бляхи на одязі не сприймалися заклинанням серйозно. Мій бар'єр пронизливо дзвенів, але пропускав беззбройних розбійників майже без опору.

Я відступив у воду майже по груди. Я збивав нападників некрасивими, сірими, але дуже ефективними блискавками.

Вони падали один за одним, але не думали відступати! Вони спотикались об тіла вбитих товаришів, але перли й перли; до мене тяглась щонайменше сотня беззбройних, та від цього не менш волохатих і загребущих лаписьк.

Со-ово! Та що вони про себе думають!

Я перекинувся на видру. Пірнув; поверхня води, підсвічена пожежею, колихалась над моєю головою, мов жовтогаряче шовкове полотнище. Я бачив розбійницькі ноги в чоботах - і фонтанчики піску, що здіймалися з дна за кожним їхнім кроком; де-де на мілині лежали неживі тіла, і вода навколо них каламутилась.

- Де він? Де? - запитував товстий спис із залізним наконечником, тикаючись у дно й розлякуючи мальків.

- Може, нехай собі? - обережно припустили хороші чоботи, з-за халяв яких тяглися вервечки райдужних бульбашок. - Нащо він нам здався?

Нерозбірливо закричала отаманша на березі, і власник хороших чобіт присів так, що я й якість штанів його зміг оцінити - штани, між іншим, теж непогані...

Чи випадає надступеневому магові рятуватися втечею від банди горлорізів?

Ціла моя Кара чи на неї вже хтось наступив?

Ні відповісти на ці питання, ні прийняти рішення я так і не встиг. Там, за жовтогарячою водною поверхнею, трапилося щось не зовсім зрозуміле.

Дикий скрик. Ще один; нерозбірливі прокляття, благання, шипіння; зникнув спис, утекли на берег хороші чоботи, і навіть одне з неживих тіл заворушилось, намагаючись піднятись.