Слава ЗСУ!

Низенькі двері в сталевих воротах відчинилися широко й гостинно. Ора ввійшла першою; я завагався. Орина рука поманила мене вже з-за воріт; за моєю спиною стояв Гороф, терпляче чекаючи, поки я ввійду...

І я ввійшов.

Тут, на щастя, горіли ліхтарі, було майже світло, і від нічного зору можна було спокійно відмовитись.

Мигнувши, я озирнувся.

Просто в мене під ногами починався ще один міст - камінний, горбатий міст до парадного входу; ліворуч від мосту була дивна споруда, кругла, змурована з величезних гранітових брил.

Пащекою темніла напівкругла арка-вхід. Два вузькі віконця під дахом здавалися виряченими очима.

Я перевів погляд.

Поперек мосту лежав ланцюг, кожна ланка якого була завбільшки з колесо до воза. Один його кінець ішов усередину гранітової споруди, другий...

На другому поміщався шкіряний нашийник. Величезний.

Пустий.

Ніздрі мої здригнулись - вітер приніс клаптик запаху. Несильного, але - разючого.

- Ідіть-бо, - роздратовано сказав Гороф.

Я відтрутив Ору рукою і пішов першим.

На середині мосту спинився; запах тут був сильніший, доводилося дихати ротом.

Ланцюг перегороджував мені дорогу; зібравшись на дусі, я переступив через нього і допоміг перебратися Орі.

Пустий нашийник забирав очі. Заворожував; мені здалося, що я бачу прилиплу до грубої шкіри луску.

Здалося.

Біля входу до замку запах ослабнув. Гороф пройшов уперед, бурмочучи замовляння-ключі, мружачись, про щось тяжко роздумуючи...

Сова нагидила йому просто на плече, та Гороф цього не помітив.

* * *

"...Вибираючи совеня, будьте пильні: птах має бути здоровим, з блискучим оперенням, з виразистими великими очима й чистим дзьобом. Якщо вам запропонували на вибір кількох совенят, покажіть їм предмет, що привертає увагу (наприклад низку ключів), і подивіться, хто з пташенят першим на нього зреагує.

В оселі в совеняти має бути своє місце - порожня зсередини колода з круглим входом-дуплом. Нескладне замовляння затишку допоможе зробити коробку максимально привабливою для пташки.

З перших же днів привчайте пташеня до охайності. У сов існує система сигналів, пов'язана з ритуальним випорожненням (наприклад, нагидити на плече - значить висловити співчуття, нагидити на голову - висловити осуд, залишити послід на столі - попередити про небезпеку харчового отруєння), однак докладіть усіх зусиль до того, щоб пташеня випорожнялося не абиде, а в призначеній до того коробці з тирсою.

Частіше звертайтесь до сови з ласкавою мовою. Частіше саджайте її до себе на плече. Гармонійні стосунки між хазяїном та його птахом завжди корисно впливають на життя хазяїна. Стежте за здоров'ям сови: тьмяне пір'я або сльозаві очі - уже привід для хвилювання.

Сови часто ревнують хазяїв до новонароджених дітей - ні в якому разі не можна ставити колиску з дитиною в тій кімнаті, в якій полюбляє знаходитись птах. Ніколи не беріть дитину на руки в присутності сови.

Якщо сова ревнує вас до дружини - можливо, ви приділяєте жінці більше уваги, ніж пташці. Змініть свою поведінку. Частіше звертайтеся до сови в присутності дружини, а дружинині звертання ігноруйте (за відсутності сови можете бути з дружиною ласкавішим, це згладить гострі кути).

Сови, старші за п'ятдесят років, звичайно самі розмовляють з господарями - мова їхня спочатку уривиста й невиразна, однак згодом, розговорившись, пристаркувата здорова сова здатна промовляти зв'язні промови тривалістю до десяти хвилин. Особливий ефект мають вимовлені совою тости; інколи сова здатна дати пораду, але чи прислухатись до неї - діло ваше. Розраховувати на справді слушну рекомендацію може тільки той, хто все совине життя ставився до своєї пташки, як до близького родича.

Якщо ваша сова померла, ваш обов'язок поховати її згідно з відповідним обрядом. Після тримісячної скорботи ви можете завести іншу сову, але можете й зберегти вірність колишній пташці. Маг, що береже вірність померлій сові, називається безсовцем (безсовкою)".

* * *

Мовчання ставало зовсім уже незрозумілим і навіть лячним.

Зовні все було дуже доброзвичайно. Орі дали можливість помитись і причепуритись. Мені дали можливість провести час перед каміном, тупо дивлячись у вогонь; босі ступні мої висохли й неприємно пошкарубли.

Гороф мовчав. З моменту, як ми ввійшли до замку, він не вимовив ні слова.

Він з'являвся й зникав. Ходив із кутка в куток, і сова на його плечі незадоволено крутила головою. Він дивився то на мене, то в стелю, то на свою праву руку, то в камін, то в килим; мені хотілося спитати його, куди подівся дракон. Мені хотілося спитати його, що він знає про кольорові камінчики із серпанком магічної волі. Зрештою мені хотілося спитати, де в цьому замку нужник...