Слава ЗСУ!

Але він походжав, самим виглядом своїм відбиваючи охоту питати, і мало-помалу я переконувався, що моя розповідь уразила надступеневого зі Горофа куди більше, ніж я гадав.

З'явилась Ора - чиста, задоволена, запашна; заглибилася в крісло поряд зі мною.

Мовчання затягувалось. Гороф походжав по кімнаті за нашими спинами.

Знічев'я я спробував уявити, де тепер бродять мої штани, куртка, сорочка, чоботи й інше. Якби я мав зайвий час і сили, можна було б пожартувати з тих негідників, що пограбували мене. Хоча вбрання моє напевно знепридатніло, постраждало від лісової пожежі... Хоча ні за які діаманти я не погодився б надіти штани, які встиг уже приміряти немитий розбійник... Це була б чиста помста, знущання без усякої вигоди; я мрійливо всміхнувся.

Одна біда: у присутності пана Горофа мені треба ощадити сили. Тим більше, що мовчання з неввічливого стає просто небезпечним...

Ора не витримала першою.

- Люб'язний Марте... - промовила вона м'яко, мало не запобігливо. - Мені здається, вже можна обговорити... поділитись одне з одним...

Гороф різко смикнув плечем, струшуючи заснулу сову. Магічний птах упав, як мішок з піском, - і тільки за мить до зіткнення з підлогою втнув віраж, уникаючи ганебного падіння.

- Перепрошую, - уривисто сказав Гороф. - Річ у тім, що...

І знову замовк; ми терпляче - за вікнами вже займалось на світ! - чекали, поки він продовжить.

- Пані Шанталіє, - Гороф демонстративно звертався до самої тільки Ори. - Насправді ви знаєте більше, ніж я. Адже це ви зібрали двадцять один камінчик в одному мішечку. Ви довідалися про їхніх власників...

- Усе це зробив пан зі Табор, - обережно виправила Ора. - Це цілковито його заслуга.

Гороф бездумно стряхнув з плеча підсохлий совиний послід:

- Однак саме від вас, пані Шанталіє, я вперше почув це слівце - препаратор...

Ора знітилась, як від незаслуженої похвали:

- Воно саме прийшло мені на язик... Відомо, як лікарі вивчають будову людського тіла. Вони препарують трупи, добуваючи органи, класифікуючи...

- Так, - Гороф нечемно перебив її. - Так... Ви вирішили, що цей, майстер камінчиків, препарує людські душі?

Я сховав глибоко під крісло свої босі брудні ноги. Мені й було незатишно, а зробилося ще незатишніше.

- Десь так, - сказала Ора помовчавши.

- Так, - сказав я швидко, ніби боячись, що мені не дадуть говорити. - Так. Це саме так. Усі, кого викрали, хто дістав потім камінчик... утратив разом з тим одну з властивостей своєї вдачі. Вони, ці властивості, часом такі невловні, що людина й утрату усвідомила не одразу... Або зовсім не усвідомила, її помітили люди навколо. І не завжди їх засмучувала ця втрата...

Я розв'язав Орину хустку. Висипав забруднені піском камінчики просто перед собою, на килим:

- Ось. Цей агат... Ремісник, який дістав його, перше мав звичай лупцювати дружину до синців. А після викрадення й препарації став м'який і добрий з усіма, не тільки з дружиною... Цей смарагд - п'ятнадцятирічного хлопчиська, який боявся темряви, а після того, як його викрали й повернули, перестав боятися зовсім...

Я затнувся. Відірвав очі від розсипаних по килиму камінчиків; і Ора, й Гороф дивились на мене з напруженою увагою.

- Ось це "котяче око", - сказав я повільно, - і ось цей місячний камінь... І ось ця, до речі, яшма... належали божевільним. Вони були при здоровому розумі, коли їх викрали. А повернули їх уже божевільними. Що це, помилка препаратора?

Гороф підійшов ближче. Нахилився; взяв на долоню яшмову морду невідомого звіра. Той самий камінь, з якого все почалось. Кулон барона Ятера-старшого.

- Ні, - сказав Гороф, забувши навіть про те, що не має зі мною розмовляти. - Не обов'язково - помилка. Просто в душі є такі властивості, які відняти - значить зруйнувати... Те саме, що з будинку виломити несучу стіну. Можна вибити вікно, зняти двері, прибрати перетинку - будинок стоятиме... Але якщо знести несучу стіну - споруда впаде.

За вікнами було вже зовсім світло. Камін досі горів, і відблиски вогню мерехтіли на розсипу кольорових каменів.

Я дивився на них майже з жахом.

Тобто я знав, я припускав щось подібне... Але тільки тепер, перед цим каміном, до кінця збагнув, з ким або з чим доведеться зітнутися.

Якщо я не передумаю, звичайно. Якщо я не відмовлюсь від цієї ідеї: покарати того, хто відбив глузд - і життя - старого барона Ятера. Того, хто потрошив людські душі.

"Чим справедливішою буде ваша Кара, чим могутнішим покараний і чим більше злочинств у нього за плечима - тим більше можливостей відкриється перед вами..."