Слава ЗСУ!

- Аліку, не бігай...

- Подивись, он дельфіни, бачиш?!

- Подивись...

- А он наш пляж... Здаля здається, що пустий...

- А он чайка...

- А он там...

Художник демонстративно не звертав на них жодної уваги.

- Юлько, тобі добре тут? Ні, ну правда, тобі добре? Хіба тут не чудово, хіба тут не казка?.. Хочеш покататись на водному мотоциклі? А на яхті? А на дошці з вітрилом - хочеш спробувати?

Їй хотілося затримати час. Або хоча б зробити так, щоб ця картинка - скеля, море, Стас, Алік - назавжди закарбувались їй у сітківку.

Надовго.

* * *

В Аліка було червоне, як кавун, горло. Юля навіть розгубилась.

- Ну де ти застудився? Де ти міг застудитись?!

Син винувато стенав плечима. Лоб у нього палав; долаючи ніяковість, Юля обійшла сусідів, шукаючи градусника.

У третій за рахунком квартирі її прохання вволили. В Аліка виявилось тридцять вісім і п'ять.

Юля сиділа на краю дивана - руки опустились до самої підлоги. Усе змінилося вмить - замість довгого вільного дня, замість походу до парку або на пляж тепер було лікування, аптека, полоскання, і треба ж іще й сніданок приготувати, й пообідати...

- Заспокойся, - м'яко сказав Стас. - Припини паніку, на тебе ж дивитися страшно. Нічого особливого не сталось, у мене в дитинстві знаєш які ангіни бували?

Юля мовчала. У неї теж бували ангіни.

Стас сходив до аптеки. Приніс три пляшечки різних настоянок для полоскання, м'ятні цукерки, жарознижувальний засіб і лимон; Алік зі страдницьким виглядом пополоскав горло.

- Де мої плавки? - стурбовано спитав Стас.

- На мотузці... - автоматично відповіла Юля. - Зажди... Ти куди?

- Ми домовилися з Олексієм.

- Таж Алько...

- З Альком можна прогулятись. Йому навіть корисно - на сонечку... Нехай поїсть - і погуляйте.

- Таж у нього температура! - розгубилася Юля. - Йому лежати...

- Температуру збий... Та що ти дивишся на мене, як Му-му на Герасима? Нічого страшного не сталось! Дитина застудилась. Ліки я купив...

Смерділо оцтом.

Уся квартирка просмерділа оцтом; лимон, наполовину вже з'їдений, валявся на тарілочці посеред строкатої церати. Посеред старої, липкої церати кухонного столу...

В Аліка було тридцять дев'ять. Жарознижувальний засіб не діяв; Юля сиділа біля ліжка, методично опускаючи ганчірочку в тазик із оцтом, віджимаючи і протираючи блідий лоб під липкими пацьорками світлого волосся.

- Ма, мені нудно, почитай...

- Зараз. Зараз, я думаю, треба вирвати аркуш із зошита, склеїти будинок з вікнами, і хай паперові люди в ньому живуть...

- Ма, горло...

- Давай ще пополощемо.

- Не хочу полоскати! У мене вже з вух лізе це полоскання...

- Хочеш до лікаря?

- Ну гаразд, дай пополоскати, тільки востаннє...

На кухні догорав википілий, забутий на вогні чайник.

* * *

За два дні по тому Аліку стало набагато краще - чи то нескінченні полоскання допомогли, чи то вступив у свої права бісептол. Син поривався схопитися й бігти на вулицю - Юля придумувала для нього все нові розваги, читала до хрипоти, майструвала гараж із зошитових аркушів, намалювала штук п'ятдесят машинок...

Увечері несподівано прийшли гості - принесли цілу сумку їди, вина та фруктів. Алік уминав за обидві щоки; липку церату зняли зі столу, протерли ганчіркою тьмяний пластик, розставили знайдені в буфеті склянки.

- А ви чудово тут улаштувались, - не знати чому раділа Іра.

- А абрикоси! Просто у вікно лізуть, - заметушився Олексій.

Юля натягнуто всміхалася.

Алік довго не бажав засинати; коли він угамувався нарешті, Юля навшпиньки вийшла на балкон, де третій день погойдувався на вітрі її сухий, зашкарублий від солі купальник.

У містечку горлали дискотеки - разом штук п'ять. Добре, що тут, віддалеки, їхній гуркіт майже не чути, в усякому разі, можна терпіти...

Гості пішли близько півночі; на маленькому кухонному столі стояли купою недоїдки.

- Чому ти так себе поводиш? - запитував Стас. - Вони ж образились! Ніби ти ними бридуєш, не бажаєш із ними сідати за один стіл...

- Ну, Стасе, я ж утомилась. Й Алько недужий...

- Алько вже завтра бігатиме, наче кінь... Що тобі - важко півгодини прожити без кислої міни? Без страдницької складки на лобі?

- Якби ти більше думав про свою дитину... - сказала Юля крізь сльози.

Стас замовк надовго.

Стас відійшов до вікна; дивлячись у його спину, Юля з жахом зрозуміла, що зараз, на її очах, пробуджується до життя гном. Усі ці дні він ходив десь поряд - і ось так, необережним словом, вона сама прикликала його. Їй уявилося страшне: Стас обертається, і в очах його...