Слава ЗСУ!

Цікаво було спостерігати, як міняється його до мене ставлення. Із незнайомого мага, гостя небажаного й небезпечного, я в міру впізнавання перетворювався на колишнього учня, того самого хлопчиська, чию голову він сумлінно набивав знаннями з географії, історії й природничих наук; він вглядався в мене, відшукуючи знайомі риси, і потроху з переляканого обивателя ставав Учителем - суворим, владним, сповненим гідності. А коли він, усівшись за вчительський стіл, запропонував мені всістись на першу парту - я й сам відчув себе школярем, мені навіть страшно стало на якийсь час: а що як змусять визуджувати наново?!

Якийсь час ми мовчки вивчали один одного.

Той, хто сидів тепер навпроти, усю молодість провів у мандрах й експедиціях, географію знав не з чуток, але професором так і не став - через підступи конкурентів - університетських пацюків. На той час здоров'я його вже не дозволяло ні спати на снігу, ні смажитися на сонці; він став учителем, і свого часу йому випало прилучати до наук як мене, так і молодого Ятера. Пам'ятаю, як одного разу, вправляючись у магії, я перетворив географа на варана - просто на занятті; пам'ятаю, що він не здригнувся й продовжував читати лекцію таким самим розміреним, авторитетним тоном, хоча роздвоєний язик добряче заважав йому. Тоді я був захоплений самовладанням учителя і більше ніколи не докучав йому своїми жартами...

- Ти зовсім дорослий, - сказав він із трохи напруженою усмішкою. - Нічого... що я на "ти"?

- Ну звісно ж, - я закивав головою трохи більш енергійно, ніж слід було б. - Адже ми залишилися друзями?

- Сподіваюсь, - учитель усміхнувся тепер уже впевнено. - Як там поживає... баронет Ятер?

- Давно вже повновладний барон, - повідомив я з зітханням.

- О-о-о, - неясно протягнув учитель. - А ви, Хорте...

- "Ти", - я усміхнувся.

- Гм, - він кашлянув. - Складно було мене відшукати?

Я знизав плечима, даючи зрозуміти, що для магів труднощів не існує; насправді мені таки довелося потрудитись.

- Вам, я бачу, набридли маги й аристократи? - осміхнувся я, оглядаючи небагатий просторий клас.

Мій співрозмовник залишився серйозним:

- У якійсь мірі, Хорте... Якщо ви... якщо ти розумієш. Маги й аристократи добре платять, але уяви собі, що це за задоволення - навчати фізики твого друга Іла...

- Уявляю, - сказав я.

- Так, - учитель запалився. - А тут... життя помірніше, потреб менше, та й претензій не так багато... Спокійні селищні дітлахи...

У двері постукали; за мить у класі з'явилося щокасте, дуже поважне з вигляду обличчя, а за ним і черевце, прикрашене золотим ланцюжком:

- Ах, пане Горисе, вам дуже ніколи?

Цей один був призначеним магом другого ступеня. Певно, місцевий комісар; певно, "спокійні селищні дітлахи" встигли розголосити, що, мовляв, до школи прийшов із візитом хтось уроджений надступеневий...

Учитель засовався. Йому ніяково було виправдуватись, пояснюючи, хто я такий; йому ніяково було залишати мене заради розмови з комісаром, та й знехтувати візитера він не міг ніяк.

- Ні-ні, - я підняв руки, демонструючи цілковиту добру волю. - Пане Горисе, я зажду. Я розумію, скільки ви маєте роботи... Я чекатиму стільки, скільки треба.

В очах поважного пана з'явилося нерозуміння. Давніше він ніколи не бачив таких поступливих уроджених магів.

- Пан Хорт зі Табор - мій колишній учень, - повідомив учитель зніяковіло, щосили стараючись не луснути з гордощів.

Комісар розплився у фальшивій усмішці:

- Радий, радий вітати, колего... Я на одну хвилину вкраду у вас пана Гориса - ви не заперечуєте?

Колегу знайшов...

Я посміхнувся.

Двері за обома зачинились, я лишився сам у просторому класі; прямо переді мною, на краю вчительського столу, лежали книжки в чорних сліпих обкладинках. Від них слабко відгонило господарчою магією.

Знічев'я я взяв у руки перший-ліпший том.

"Юний друже, чи бачив ти, як синиці б'ються за вивішений за вікно шматочок сала? Знаю, що бачив; чи помітив ти, як різниться їхня поведінка? Одна пташка спішить насититися, другій стає сил відтіснити її від годівнички, третя крутиться поряд і демонструє силу... Третя завжди лишається голодна.

Ця третя - суттєва помилка мага-початківця. Коли йому пропонують кинути блискавку, він думає про блискавки; коли йому пропонують викликати дощ, він думає про дощ. Він думає про зовнішню сторону діла, він сипле заклинаннями, він безпорадний... Друже мій, перш ніж зважитися на магічний акт, ти маєш усім серцем відчути, чого ти хочеш. Ти маєш напевно знати, чого ти бажаєш, і не взагалі, а конкретно, тепер, негайно. Не думати про дощ, але бажати напоїти посіви. Не думати про блискавки, та бажати смерті ворогу.