Слава ЗСУ!

І ще. Природа завжди опирається магії; цей опір - ознака того, що ти все робиш правильно. Дія без опору - мертва; подолання перепони помножує твою силу. Пам'ятай про це..."

Я всміхнувся. Сунув книжку назад у стіс; навмання витягнув наступну:

"...Усяка річ на землі - усього лише тінь справжньої Речі, і всяка магічна вмілість - лише відбиток вищої Волі, і в корені всякого замовляння лежить Корінь - абсолютне Замовляння, яке поєднує в собі Дію та Ціль. (Я хотів би, мій друже, щоб ти переписав ці слова до свого робочого зошита й перечитував їх якомога частіше - навіть якщо їхній справжній смисл поки що тобі не зрозуміти. Пам'ятай - призначений маг не дістає мудрість задарма, а збирає її по крихтах. Трудися, мій друже, і тобі воздасться.)

Деякі невігласи вважають, що Кореневі замовляння, зосереджені в Кореневих предметах, - і є Абсолютні замовляння. Якби це справді було так - будь-який призначений маг, незалежно від ступеня, мав би можливість користуватись цим даром; однак, тільки вроджені нероби можуть володіти Кореневими заклинаннями й керувати ними. Хіба Абсолютне замовляння піддалося б розміну, подрібненню, спекуляції, як це часто-густо відбувається із заклинаннями Кореневими? Хіба можливо - вдумайся, друже мій! - "разове абсолютне замовляння"? Смішно звучить, чи не правда? І якщо ти почуєш, як хтось стверджує, ніби Абсолютне замовляння й Кореневе суть одне й те саме - відійди від цієї людини й ніколи не розмовляй із нею про магію, бо цей один не що інше, як неосвічений базікало..."

Скрипнули двері - повернувся Горис; я поспішно закрив книгу:

- Перепрошую, от, поцікавився на дозвіллі...

Учитель зніяковіло всміхнувся:

- Із цим спеціальним класом, з майбутніми панами призначеними магами не все просто... Я навчаю їх природничих наук, а тричі на тиждень приходить пан комісар... він, до речі, переказував вам найкращі побажання... він навчає їх заклинань. Чесно кажучи, мені шкода цих дітей, вони всі якісь прибиті...

- Вам тут подобається? - поцікавився я.

Учитель усівся на своє місце. Посовався на стільці, ніби скрип розсохлого дерева робив йому приємність:

- Тут... гм. Це залежить від того, з чим порівнювати... Скажімо, такий учень, як ви... як ти, Хорте, попри деякі особливості... особливості магії, коли вона в дитячих руках...

І він усміхнувся; таж він чекає від мене пропозиції, зрозумів я запізніло. Він сидить і чекає, щоб я запросив його вчителем до своєї дитини; він думає, я задля цього розшукав його, з тим і прийшов...

- Якби були в мене діти, - сказав я так м'яко, як тільки міг, - я б неодмінно віддав їх на навчання до вас, пане Горисе.

Він спробував мужньо сховати своє розчарування, і це йому майже вдалось.

- Отже, ви, Хорте... Знайшли мене просто через старе? Щоб побесідувати... що ж, тоді я запрошую вас бути моїм гостем. Я живу при школі, поряд...

- Я не став би турбувати вас заради самих тільки спогадів, - сказав я, дивлячись йому в очі. - Мені потрібна точна географічна карта великого масштабу. Карта, що містить Мармурову Печеру.

* * *

Уночі я прокинувся від запаху звіринки.

Самочка тхора - вона була зовсім поряд. У моєму сні.

Навіть коли я розплющив очі й сів на занадто м'якому готельному ліжку - навіть тоді цей запах не покинув мене. Усе ще висів у повітрі солодким серпанковим клоччям.

Травинки б'ють по обличчю... Смикаються - і знов розчахуються лопухи... Аромати роси й крові, і - запаморочливий запах звіринки, що біжить попереду...

Я притиснув долоні до лоба, майже впевнений, що мені підіслали ману; нічого подібного. Ні сліду магії у важкому темному повітрі. Задушлива кімната з наглухо запнутими портьєрами, нікого... Тільки я - і звіринка в моїй уяві.

Я влігся знов. Перевернувся на другий бік - й одразу ж зрозумів, що не засну.

Після такого важкого дня - чотири години на двокілці в один кінець і чотири години в інший, і ще розмова з учителем, і ще сварка з Орою, яка неодмінно хотіла знати все до останньої деталі. Я впав у постіль і заснув мов камінь, щоб за якусь годину - я зрозумів це з положення місячного променя на підлозі - прокинутися від запаху звіринки.

Місяць стояв посеред щільно заштореного неба. Дивовижно, як такий величезний місяць помістився в маленьку дірочку на портьєрі.

Я прокрутився в ліжку ще півгодини, а потім піднявся. Віддзяпив портьєру, прочинив вікно - з двору віяло сирим осіннім протягом. Я вліз на підвіконня; мій хвіст зметнувся, допомагаючи мені зберегти рівновагу в стрибку. Добре, що поверх був перший, а просто під вікном росла висока трава...