Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Магам можна все

Вікно Ориної кімнати було прочинене.

Величезні стільці стриміли в небеса. Їхні кручені ніжки здавались мені химерними викривленими стовбурами; роздивляючись кімнату знизу вгору, я наблизився до височезного ліжка, з якого звішувалась біла рука з тонкими пальцями.

Звіринкою не пахло.

Пахло жінкою.

Перш ніж тхір устигнув відчути розчарування, я здійснив звичне зусилля - і повільно, боячись розбудити магиню, піднявся з чотирьох.

Ора не прокинулась. Від неї линули спокійні, глибокі хвилі сну без сновидінь.

Щаслива.

Я сів на підлогу біля ліжка. Я здригався; я боровся з собою - мені хотілося простягнути руку й розбудити її.

І я боявся, що, розплющивши очі, вона спитає здивовано: "Хорте? Що сталось? Що ви тут робите?"

- Хорте? Щось сталось?

Я перевів подих.

Ора сиділа на постелі. Неприбране світле волосся лежало на плечах.

Запах звіринки зник зовсім.

- Я от що думаю, - сказав я хрипло. - Оро... Не треба вам супроводжувати мене. Усе-таки Мармурові Печери... надто далеко. Надто... небезпечно. Я захищений Карою, а ви беззахисні. Я не можу взяти вас із собою.

- Ви серйозно? - спитала вона повільно.

- Так! - люто підтвердив я. - Цілком серйозно. Оро, ви дуже допомогли мені... Я завжди вважав, що в моєму товаристві ви - в безпеці. Але тільки не тепер, коли я пускаюсь на зустріч із препаратором...

- Хорте...

- Я все вирішив, Оро.

Вона дивилася на мене так, ніби вперше бачила.

І не можу сказати, що мені цей погляд не подобався.

* * *

Юнак довго розглядав карту насуплено, щось, очевидно, обмірковуючи; потім підняв на нас прояснілі очі:

- О, так, панове! Ви можете рушати вже сьогодні. Година піде на виготовлення Великої Проекції і година-півтори - на подорож... Звичайно, гроші наперед, панове. Але якщо ви захочете організувати собі шлях назад - повітрям, або знов-таки проекційно - це коштуватиме вам півціни...

- Не треба замовляти шляху назад, - тихо сказала мені Ора. - Погана прикмета...

Юнак якось дивно притих. Перевів погляд з Ори на мене - і назад.

Я розплатився; відпущений нам час витрачено було на збори й прощання з хазяїном готелю - він задумав чомусь обдурити мене на срібну монетку. Я щойно виклав ввічливому юнакові цілу гору золота, але тим безсоромнішим здався мені корчмарів обман.

Дивитися на нашу бесіду збіглися й слуги, й відвідувачі. Я пішов, точно знаючи, що більше корчмареві не зайде в голову обдурювати постояльців - тепер він знає, що всякий злодій рано чи пізно зазнає кари...

Розправляючись із корчмарем, я мимоволі відтягав прощання з Орою. Тому що я терпіти не міг сантиментів, але піти сухо й холодно, як чужа людина, теж не міг.

Біля порога великої похмурої будівлі - "Далекі перевезення. Терміново. Дорого. Тільки для магів" - я зупинився, даючи зрозуміти, що далі Орі йти нема чого; підборіддя її, що трималося незвичайно високо з того самого моменту, як я повідомив їй своє рішення, - це саме підборіддя задерлося ще вище.

- Чекайте мене в Північній Столиці, - сказав я м'яко. - Зустрінемось у клубі. Якщо буде можливість - я зв'яжуся з вами раніше... В усякому разі, мені хочеться, щоб про кару Препаратора ви дізналися з перших рук.

Її уперте підборіддя затремтіло - зовсім не гордовито, жалісно навіть. Але вона нічого не сказала.

Мимо прокотила, вистукуючи колесами, відкрита повозка; дві огрядні пані дивились на нас із Орою без усякого уявлення про делікатність. Вулиця була не так щоб людна, та й зовсім не пустинна; на нас витріщались. Я шкурою відчував, що, стоячи отак, мовчки, одне навпроти одного, ми привертаємо увагу більше, ніж ярмарковий жонглер, що впав із неба.

Розлютившись не знати на кого, я накинув захисний серпанок. Надокучливі погляди перестали нас турбувати, проте ніяковість не минала, - навпаки. Начебто відгороджуючись від вулиці серпанком, я самому собі зізнався, що нам з Орою є що приховувати.

Вона дивилася крізь мене. Розгублена жінка, яка щосили чіпляється за рештки гордовитості. Жалюгідна. Зовсім не схожа на ту пані, яку я колись зустрів у Клубі Кари...

- Гадаю, вам слід вийти з клубу, - сказав я, дивлячись на високий комірець Ориної чорної сукні. - Повернувшись від Препаратора, я візьмуся за вашого кривдника... І глиняний бовван мені в цьому ділі не помічник.

Вона мовчала.

- Сподіваюсь, ви не сумніваєтеся, що я повернусь дуже скоро? Сподіваюсь, ви дочекаєтесь?

- Будьте ви прокляті, Хорте, - сказала Ора хрипло. - Нехай буде проклятий день, коли я вас зустріла... Ви завдаєте самих клопотів. Що мені робити тепер - сидіти склавши руки і чекати... Знаючи, що таке Препаратор і які його можливості...

Попередня
-= 97 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!