Слава ЗСУ!

10.2: На час атестації претенденту передається під розписку особистий ініціювальний предмет його наставника.

10.3: Після практичних випробувань претендент повертає ініціювальний предмет наставнику.

10.4: У разі успішної атестації претендент разом із призначенням отримує власний ініціювальний предмет.

10.5: У разі неуспішної атестації претендент може продовжити навчання..."

"До вищої атестаційної комісії Північної Столиці - апеляція.

Рішення окружної атестаційної комісії, яка відмовила мені в призначенні на магічний ступінь, вважаю упередженим. Вимагаю повторного розгляду моєї заяви...

Претендентка З. Розош.

17.09.213"

"...У звіті повідомляю, що окружною атестаційною комісією було розглянуто двадцять шість заяв на отримання магічного ступеня, з них шість - від претендентів жіночої статі. Своє право на призначення підтвердили під час випробування дев'ятнадцять претендентів, із них один - жіночої статі. Сімом новопризначеним присвоєно четвертий ступінь, десятьом - третій ступінь і двом новопризначеним - другий ступінь. Відмову в призначенні отримали сім претендентів, із них шість - жіночої статі. Підстави для відмови претендентці Заї Розош: маючи фундаментальну теоретичну підготовку, виявила майже повну фізіологічну неспроможність до здійснення активних магічних дій...

02.10.213"

"Дитинко! Та це ж не екзамен на перевертенство - це ж сміх та й годі! Коефіцієнт за масою - нуль, тобто кізочка шістдесят кіло важить, як і ви! Що тут складного?! Аж ні: те, на що ви обернулись, любасю, не те що козою - кузькою назвати соромно. Якщо навіть на колір цей паскудний рожевий не зважати - вона ж несумісна з життям, кізочка ваша! Кінцівок п'ять, на п'ятій - зроговіння, хвоста нема, вимені... дитинко, у вас же в людській подобі - все на місці, як годиться... Чому в кози вимені нема?! Ну нехай, голова лиса, без вух, без рогів... То на що вам цей ступінь, дитинко? Ішли б ви заміж..."

* * *

Осінь прийшла й утвердилась в один день - точніше, в одну ніч.

Доріжкою, усипаною лимоново-жовтим листям, я пройшов до добротної, із суцільних колод складеної споруди. Назустріч мені поспішали діти різного віку - основний потік штовхався й гомонів, як годиться, але декілька хлопчиків ішли окремо від усіх, тихо й поважно, як дорослі.

Я одразу зрозумів, хто вони такі. Жертви батьківського честолюбства. Майбутні призначені маги.

Для того щоб установлювати погоду, виганяти з полів шкідника, заклинати на міцність будівельний розчин, - для того щоб здійснювати всю цю дріб'язкову нудну роботу, діти жертвують дитинством, а юнаки - юністю. Тим, хто не маг від народження, мистецтво замовлянь дається дорого; я бачив, як вони на мене дивилися. Хоч які не малі були їхні вміння, але не впізнати в мені вродженого надступеневого вони не могли.

Бідолашні діти.

Їхні вільні однолітки, яким магами ніколи не стати, озирались на мене без заздрості й неприязні - просто з цікавістю. Гадали, певно, чий я батько й навіщо йду до школи...

На секунду - на маленьку секундочку - мені справді стало шкода, що в мене нема сина. Що я не можу, усівшись на запропонований учителем стілець, повідомити з доброзичливою, трохи запобігливою усмішкою: от, прийшов домовитися щодо нового учня...

Він стояв на порозі - немолодий чоловічок у жмаканому полотняному костюмі. Комір білої сорочки перехоплений був темною поворозкою: деталь, що за інших обставин здалася б елегантною, на порозі селищної школи мала щонайменше дивний вигляд - начебто вчитель зовсім уже вирішив удавитись...

Я мало не спитав за звичкою, як здоров'я його сови. Ще образився б, чого доброго.

Він видавив усмішку. Він із занепокоєнням переводив погляд із жовтого мого ока на синє - і назад:

- Чим можу прислужи...

Затнувся. Сліпнув очима:

- Хорте?!

- Утішений бачити вас, ласкавий пане Горисе, - сказав я. - А ви зовсім не змінилися, сова свідок.

* * *

Неодмінні атрибути довгого й нудного навчання - усі ці дошки, грифелі, крейда, книжки, таблиці - завдавали мені нудьги. Ось підручник на краю столу, товстий, мов калитка міняйла; між його сторінками засушені весняні деньки, коли квітне яблуня й по молодій траві вже можна бігати босоніж. Ось указка - на неї, як на рожен, насаджені зимові прогулянки з ковзанами, санчатами, рудим багаттям і синіми тінями на снігу. Ось глобус - мумія тугого шкіряного м'яча; я зітхнув.

- Хорте... Тобто пане зі Таборе... Оце так зустріч, я й не чекав... І не думав навіть...

Він справді майже не змінився. Мені здавалось, минули віки відтоді, як я сидів за лавою, минули цілі епохи, світ перевернувся... А невисокий опасистий чоловічок навіть не зволив як слід посивіти.